Доба визвольних змагань

Доба визвольних змагань

Назви видань: „Хлібороб”, „Рада”, „Громадська думка”, „Слово”, ”Світло”, „Село”…
У 1917 р. з’являються „Нова рада” (25 березня), „Робітнича газета” (30 березня”, „Народня воля” (31 травня), „Боротьба” (1 травня), „Воля” (19 липня), „Нова громада” (23 листопада) та ін.
Ключовими, символічними назвами у революційну епоху стають впродовж 1917-1920 рр. такі назви, як: „Боротьба” (принаймні 9 українських і 8 російськомовних назв газет у Києві, Харкові, Житомирі, Єлисаветграді, Херсоні, Катеринославі, Чернігові, Кам’янці-Подільському, а також Миколаєві, Полтаві, Києві, Одесі тощо, які видавалися під гаслами Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), Укр. Комуністичної партії (боротьбистів), Української партії лівих соціалістів-революціонерів (меншовиків), Партії незалежних лівих соціалістів-революціонерів, Укр. Партії комуністів-боротьбистів). До кола активних журналістів тут належали Василь Елланський (Блакитний), Гнат Михайличенко, Микола Любченко та ін. – безпосередні керівники політичних течій.
Далі слід згадати такі назви, як „Воля” (Київ, Конотоп, Ольгопіль, Сквира, Станіслав, Харків, за участю Бориса Мартоса, Павла Ковжуна, Якова Савченка), „Вперед” (Катеринослав, Київ, Львів), різні „Голоси” („Голос”, „Голос анархіста”, „Голос Буковини”, „Голос жизни”, «Голос землі», «Голос з-над Буга», «Голос Києва», «Голос махновця», «Голос народу», «Голос окопу», «Голос правди», «Голос рабочего» – «Голос робітника», «Голос Подольской церкви», «Голос села», «Голос труда» (4), «Голос фронта», «Голос юга» (3).
3 часописи „Україна”, 3 „Українських думки”, 5 „Українських слів”, 3 „Червоних прапора”, а також «шляхи», «дороги», «стяги», «хвилі», «життя», «слова» і т.д.
Але серед рекордсменів у назвах української періодики 1917-1920 рр. слід назвати слова „Бюллетень”, „Известия”, „Вісті». Принаймні серед зафіксованих майже 800 видань цього періоду зустрічаємо 62 бюлетені, 57 вісників, 30 „Известий”. У назвах газет і журналів з’являються слова „земля і воля”, „труд”, „новий„, „народний”, „Рідний”, думка тощо.
Якщо подивитися на радянські часи, то назви періодичних видань загалом зведуться до кількох найпоширеніших усталених словосполучень, як от: Більшовик (більшовицька зброя, більшовицька правда, більшовицький шлях), Будівник (комунізму, соціалізму, нового життя), Вільний («Вільна праця», «Вільна Україна», «Вільне життя», «Вільний шлях», «Вільним шляхом»), а також сталі, сотні чи й тисячі разів помножені, словосполучення: „Зоря комунізму (у Волинській області 12 назв), „Ленінська правда”, „Ленінська зірка”, „Шлях Леніна (Ілліча)», „Колгоспна правда” і „Колгоспне життя” (у тій же Волинській області - 16 однотипних назв), „Ленінським шляхом”, „Прапор Леніна / Прапор Ілліча / Прапор перемоги”, а також різні варіанти „радянського” («Радянська Волинь», «Радянська Україна», «Радянська Житомирщина», «Радянська трибуна», «Радянський шлях», «Радянське життя») і „соціалістичного („Соціалістична культура», „Соціалістичний Донбас”, „Соціалістичне село”, „Соціалістичні плани”, „Соціалістична перебудова»).
На чільному місці – слова комуніст і комсомолець, пролетарський і червоний (наприклад, „Красный горняк”, „Красное знамя”, «Красное Криворожье», «Красный боец”, «Красный инвалид”, «Красный кавалерист», «Красный край», «Красный Крым», «Красный курсант», «Красный моряк», «Красный Октябрь», «Красный пахар», «Красный печатник», «Красный страж», «Красный телеграф», «Красный труд», «Красный шахтер», «Червоний літак», «Червоний плугатар», «Червоний шлях», «Червоний селянин», «Червоний степ», «Червоний тридцятник», «Червоний юнак», «Червоні крила», «Червоний козак»...
Серед непопулярних, але оригінальних назв 20-30-х рр. ХХ ст. В Україні варто згадати: „За серп і молот” (Катеринослав, 1920-1921), „Долой взятку” (газета Політінспекції Одеської губернської міліції, Одеса, 1922), „На боротьбу зі скарлатиною” (Кременчук, 1922), „По стопам Либкнехта” (Старобільськ, 1924), „Построим красние крилья” (Харків і Чернігів, 1923), „Рабочий подросток” (Камянець-Подільський, 1924), „Свинцовий труд” (газета друкарських робітників, Київ, 1924), „Толкач” (газета робітників 1-ї державної друкарні ім. тов. Г. І. Петровського, Харків, 1923), „Шпация” (газета друкарів, Золотоноша, 1924-2925) і т.д.
Які ж нові назви прийшли у час перебудови і змін – наприкінці 80-х-початку 90-х рр. ХХ ст.? ”Відродження”, „Репортер”, „Віче”, „Точка зору”, „Джерело”, „Доля”, „Дзвони”, „Для всіх”, „Жива вода”, „Еліта”, „Нова доба”, різні „Погляди”, „Справи”, „Хроніки”, „Перспективи”, „Феломени”, „Версії”, а також „Нерухомість”, „Що вам снилося?”, „Зверье мое”, „Щедра грядка”, „Ескулап”, „Гриф”, „Рест”, „Рани”, „Оріани”, „Камертони”, „Грані”, „Геї”, „Глобус-меню”,”Гірка правда”, „Оптиміст”, „Полігон”, „Поки місто спало”, „Під гострим кутом”, „Парк гумору”, „Податок”, „Поєдинок”, „Прайс”, „Інфо”, „Погляд за обрій „ Овощевод”, „Он и она”, „Ти и я”, „От и до”…