Журналістика в період ІІ Світової війни

Журналістика в період ІІ Світової війни

У період тимчасової окупації України не переставали виходити республіканські газети „Комуніст” (потім – «Радянська Україна», нині – «Демократична Україна») і „Советская Украина” (потім „Правда Украины”). Газета „Чорноморська комуна” трималася до останнього дня разом із оборонцями міста; припинила свій вихід лише тоді, коли останній радянський пароплав залишив одеський порт.
Де б не виходи газети – у Саратові, Москві, Куп’янську, Старобільську, на фронті – в них брали участь радянські письменники: П. Тичина, О. Корнійчук, О. Довженко, Ю. Смолич, М. Рильський, Л. Первомайський, А. Шиян та ін. Чимало з лав письменницької організації пішли на фронт, стали військовими кореспондентами. Дві третини тодішнього складу СПУ – понад 160 літераторів були на передовій лінії вогню. 32 з них не повернулися. Серед Героїв Радянського Союзу є й журналісти. Так, колишній працівник обласної газети „Соціалістична Харківщина” Сергій Борзенко повів у наступ бійців морської піхоти під час форсування Керченської протоки. Колишній редактор Остерської районної газети з Чернігівщини Юрій Збанацький став на чолі партизанського загону і наприкінці війни отримав Зірку героя.
Наприкінці 1941 р. виділилося кілька центрів радянського друку. література” (орган СПУ), рубрика „Україна в огні”.
З 1943 р. систематично виходив журнал „Україна”, щомісячник „Комуніст”, газета „Советская Украина” (в Саратові). З листопада замість „Літературної газети” почала видаватися щотижнева газета „Література і мистецтво” (орган Спілки радянських письменників України і Комітету в справах мистецтв при РНК УРСР): спочатку у Ворошиловграді, а з грудня 1941 – в Уфі за редакцією Л. Смілянського. Тут же розгорнув роботу журнал „Українська громадсько-політ. журнал, до редколегії якого входили О. Довженко, Юрій Смолич (відповідальний редактор), Павло Тичина.
З початку війни змінилася й тематика журналу „Перець”, який став улюбленцем фронтовиків. Тут об’єдналися талановиті майстри пера: П. Панч, П. Тичина, В. Сосюра, Остап Вишня та ін.
Роль агітатора й організатора на окупованих територіях виконувала газета „За Радянську Україну”, яка спеціально видавалася для партизанів і населення тимчасово окупованих територій. Близько 20 млн примірників цієї газети, що „падає з неба”, було скинуто над Києвом, Одесою, Харковом і Дніпропетровськом, над сотнями великих і малих міст України.
На тимчасово окупованій територіях України виходило 69 назв підпільних і партизанських газет. Із літаків у тилу ворога та розповсюджено через партизанській загони близько 400 млн примірників газет і брошур, як стверджувала Рад. енциклопедія історії України. Вагоме слово у відстоюванні радянських переваг відіграли газета „Більшовик” (орган Чернігів. підпільного обкому КП(б)У, газета „Партизан України” (потім – „Партизан” і „Партизанська преса”) альманахи „Партизанський край” та „Україна в огні” партизанське з’єднання генерала-майора Сабурова. У з’єднанні під командуванням О. Федорова – журнал „Народний месник”
Боролося з ворогом і Всесоюзне радіо, чиї перші інформаційні зведення пролунали через 45 хвилин після офіційного оголошення війни 22 червня 1941 р.
За постановою уряду Союзу РСР на час війни були організовані радіостанції:
• імені Тараса Шевченка в Саратові (23 листопада 1941 – 10 березня 1944 р.),
• „Радянська Україна” в Москві (2 лист. 1941 – 10 липня 1944),
• пересувна радіостанція „Дніпро” (1 травня 1943 – 15 лютого 1944).
Вперше в радіоефірі прозвучав вірш М. Рильського „Слово про рідну матір”, О. Корнійчук озвучив своє звернення до земляків: «Щоранку, коли сходить сонце, я дивлюсь на тебе, древній Київ… Ніколи українці не будуть рабами німецького ката!”. Проведення радіомітингів, читання солдатських листів, відгук письменників із фронту, випуски „Перцю на радіо” стали постійними передачами українського радіо того часу.
Гнівні публіцистичні статті й радіозаписи: „Убий звіра” Олексія Толстого, „Наука ненависті” Михайла Шолохова, „Великий і невгасний” Іллі Еренбурга.
У дні війни написані поетичні рядки П. Тичини „Ти єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була „ і „Похорон друга” (1942), „Україна в огні”, новела „На колючому дроті” Ол. Довженка, „Дівчинка в вінку” Ю. Яновського, „Прапороносці” О. Гончара.