Преса Катеринославської губернії (1905–1907): тематичні аспекти, тенденції розвитку О. Д. Школьна

Преса Катеринославської губернії (1905–1907): тематичні аспекти, тенденції розвитку
О. Д. Школьна

к. філол. н., доц.

УДК 070.41 (477)

У статті простежуються особливості розвитку катеринославської періодики під впливом суспільно-політичних і конституційно-демократичних змін революції у Російській імперії.

The article deals with the peculiarities of the Katerynoslav periodicals development on the influence of the social and political movement, constitutional and democratic changes after the revolution in the Russian empire.

Катеринославська губернія, утворена 1802 р., була однією з найбільших у Росій-ській імперії. Нині її територію поділено між Дніпропетровською, Запорізькою, Донецькою та Луганською областями. Населення в середині XIX ст. становило понад мільйон, на кінець століття – 1 мільйон 400 тисяч, на початку XX ст. ця кількість зросла вдвічі. Звісно, такий густонаселений і потужний у господарському та інтелектуальному відношенні край потребував, кажучи сучасною мовою, інформаційного забезпечення. Цю функцію успішно виконувала реґіональна система періодичної преси, що рік за роком розросталася та вдосконалювалася.

Події 1905–1907 рр., що модернізували та дещо видозмінили суспільство, вплинули на розвиток місцевої преси, вивели її на якісно новий рівень і, навпаки, багато в чому зумовлювалися діяльністю тієї ж преси. На час розгортання революційної ситуації в інформаційному полі Катеринославщини більше чи менш успішно діяли понад 20 періодичних видань різноманітного спрямування.

Передусім, це були офіційні видання, що висловлювали, пропагували та підтримували точку зору владних інституцій, як центральних, так і місцевих. Це "Екатеринославские губернские ведомости" (1838–1918), "Вестник Екатеринославского земства" (1903–1905), "Верхнеднепровский земский листок сельскохозяйственных объявлений" / "Верхнеднепровский земский листок" (1903–1917), "Александровский городской вестник" (1904–1906). До них долучилися 1906 р. "Народная газета Бахмутского земства" (1906–1917), 1907 – "Известия Екатеринославского городского общественного управления" (1907–1917). Докладна характеристика цих видань подана в одній з попередніх публікацій [11], тому мета цього дослідження – аналіз важливого місцевого сегмента преси губернії, який у бурхливі часи суспільних змін утримував рівновагу і стабільність, відрізнявся стриманістю і виваженістю.

Від 7 січня 1838 р. до 1918 р. виходили "Екатеринославские губернские ведомости", де видавцем позначено губернське правління. Мета видавців – інформування про ухвали місцевої влади, про події в губернії, країні, за кордоном. Матеріали підбирали працівники газетного столу, які користувалися офіційними джерелами інформації, обов'язковими звітами установ. Обов'язки редакторів виконували начальники або заступники начальників газетного столу. Газета ділилася на офіційну та не-офіційну частини. Офіційна частина мала два відділи: у першому подавалися матеріали, що складалися з розпоряджень уряду та місцевої влади, постанов, наказів, статистичних звітів різних губерн-ських установ, повідомлень про переміщення на службі, оголошень про боржників і банкрутства, розшук осіб, втрачені та недійсні документи, виклики до судових установ; у другому повідомлялося про ярмарки, продаж майна.

Неофіційна частина містила місцеву та кримінальну хроніку, новини про тих, хто приїжджав і від'їжджав із міста, події у країні та за кордоном, телеграми, передруки з інших видань; згодом з'явилися літературні твори, рецензії на книги й театральні вистави, метеорологічні огляди, приватні оголошення, реклама. Неофіційна частина пропонувала цікаві етнографічні та історичні матеріали, підготовлені Д. Яворницьким, Я. Новицьким, І. Манжурою. Газета мала додатки з даними про хід епізоотій, оголошеннями про підряди, списками осіб на виборах зем-ських гласних, виборах до міської та Державної думи. У 1914–1916 рр. постійно з'являлися списки вбитих, поранених і без вісті зниклих. Оформлення залишалося практично незмінним упродовж усього часу виходу: дрібний шрифт, заголовки і назви рубрик майже ніколи не виділялися, текст ішов суцільними колонками. Це не сприяло популярності, не приваблювало читача, текст сприймався важко.

"Екатеринославские губернские ведомости" припинили існування 1918 р. Основними причинами закриття газети стали зміна влади та складні матеріальні умови часів революції й громадянської війни. Отримуючи фінансування з місцевого бюджету, як офіційний орган місцевого управління, газета виходила впродовж 80 років. Вона залишається важливою документальною пам'яткою. "Екатеринославские губернские ведомости" були найбільшим і найтривалішим офіційним виданням краю. На початку XX ст. таких часописів функціонувало кілька, як у Катеринославі, так і в інших містах. Переважно їх засновували місцеві земські установи. Друковані органи почали з'являтися, коли діяльність земств набула ширшого розголосу і виникла потреба в інформуванні про різні напрями їхньої роботи.

Першого січня 1903 р. повітова земська управа розпочала випуск "Верхнеднепровского земского листка сельскохозяйственных объявлений", що мав на меті повідомляти про рішення місцевої влади, події в місті та повіті. Редагували газету голови земської управи, підбір і підготовку матеріалів здійснювали уповноважені службовці. Видання поділялося на дві частини. В офіційній друкувалися вказівки та роз'яснення урядових документів. Земський відділ подавав: розпорядження повітового та губернського начальства; новини із земського, повітового та мі-ського життя; науково-популярні статті з різних галузей знання; повідомлення про внутрішні та закордонні події; оглядові статті з теорії та практики кооперативного руху; звіти про засідання міської думи; публікації, присвячені потребам міського розвитку; запитання й відповіді, бібліографію, листи, оголошення. У додатках вміщені списки до земських виборів, маніфести і заклики, повідомлення і звіти земських установ тощо. Видання тимчасово зупинене у грудні 1905 р. за постановою повітової земської управи з огляду на матеріальну скруту. Відновлено як "Верхнеднепровский земский листок" 19 жовтня 1906 р. і продовжило попередню нумерацію. Газета проіснувала до 28 липня 1917 р. Майже 15 років офіційний орган був єдиною газетою у місті, виконував місію інформатора в повіті, формував громадську думку.

Луганська повітова земська управа 1 травня 1903 р. започаткувала видання безкоштовного "Листка объявлений Славяносербского земства". Назва свідчила про намір ознайомити читачів зі справами земства, його рішеннями, давати різні повідомлення. Зміст становили здебільшого офіційні матеріали, місцева хроніка і телеграми щодо подій в країні та за кордоном. Під цим заголовком часопис існував до № 62 за 1913 р., з 1914 р. змінив назву на "Известия Славяносербского земства", продовжуючи нумерацію. У 1915 р. газета перейшла на щоденний вихід, але з уведенням воєнного стану припинилася. Натомість повітова земська управа за тією ж редакцією розпочала випуск "Луганского листка", проголошеного наступником попередньої газети. У 1916 р. газета мала додаток "Ночные телеграммы" з оперативними повідомленнями про хід воєнних дій та основні події. Випуск газети припинився в червні 1917 р., завершивши історію першого з 32 часописів, що виходили в Луганську.

У переліку офіційних видань краю і луганський безкоштовний "Донецкий листок" (1903–1906), видавцем якого значилося Опікунство селянських сиріт округу Слов'яносербського повіту.

Офіційний характер мав і губернський "Вестник Екатеринославского земства" (1903–1905). Газета передбачала висвітлення діяльності земств у краї, надання необхідної інформації повітовим земствам. Вона безкоштовно надсилалася губернським і повітовим земським гласним, повітовим і міським управам, губернським земським управам, проводирям дворянства, чиновникам губернської і повітової адміністрації різних відомств, земським начальникам, лікарям, ветеринарам, страховим агентам, інженерам, місцевому архієрею та настоятелям парафій, земським школам, волосним управлінням, редакціям. Це була основна аудиторія, на її потреби спрямовувалися матеріали. Редактор – голова земської губернської управи, автори – земські службовці: агрономи, лікарі, вчителі, священики.

Газета поділялася на дев'ять тематичних розділів, де подавалися закони і розпорядження уряду, що стосувалися земства, міст і сільського побуту, повідомлення про службові переміщення в земських і міських установах; хроніка діяльності управ, земські та міські новини; статті, замітки та кореспонденції, а також матеріали для вивчення губернії в економічному, історичному та етнографічному аспектах; свідчення про посіви, урожаї, ціни на землю, сільськогосподарську продукцію, метеорологічні зведення, попит і пропонування на ринку робочої сили, функціонування дворянського та селянського банків, подавався опис господарств селянських товариств і приватних землевласників; свідчення про гірничу промисловість, біржові й торгові повідомлення; лікарсько-санітарна та ветеринарна хроніка; оголошення. Зацікавлення викликають етнографічні матеріали, дослідження археологічних розкопок, хроніка місцевого наукового товариства. Тут друкувалися історичні статті Д. Яворницького та літературо-знавчі розвідки М. Бикова. У 1904–1905 рр. був додаток – "Врачебно-санитарная хроника Екатеринославской губернии". В Олександрівську (нині – Запоріжжя) у 1904–1906 рр. міська управа видавала свій офіційний орган "Александровский городской вестник", що виходив двічі на тиждень і прагнув донести загальну та відомчу інформацію. Часопис був нетривалим, імовірно, не витримавши конкуренції із приватними газетами, що вирізнялися жвавішою манерою подання матеріалів. Але саме ця газета заклала початки преси в місті, де до 1917 р. загалом виходило 23 видання.

Першим виданням із 14, що з'явилися в Бахмуті (нині Артемівськ Донецької обл.), була офіційна "Народная газета Бахмутского земства" (1906–1907). За основними ознаками: видавцем, метою та спрямованістю на читацьку аудиторію – газета відповідала характеру офіційних видань. Безкоштовні примірники обов'язково надсилалися в усі волосні та сільські правління, земським гласним, членам сільськогосподарської ради, лікарям, фельдшерам, вчителям. Особлива увага приділялася новинам місцевого й земського життя, сільського господарства, подавалися детальні звіти про засідання міської думи, обов'язковим був відділ "По России".

Від 18 червня 1917 р. читачі отримували громадсько-політичну і соціалістичну газету "Трудовой союз". Редагував її, як і попередню, голова земської управи. Останнє число з'явилося 26 жовтня 1917 р.

Катеринославська міська управа від 4 листопада 1907 р. до 15 жовтня 1917 р. видавала журнал "Известия Екатеринославского городского общественного управлення" для висвітлення діяльності міської влади. Редактори – голови міської управи. 31 жовтня 1917 р. побачило світ одне число "Бюллетеня Екатеринославского городского общественного управлення". Ймовірно, це була спроба продовжити попереднє видання, але успіху вона не мала.

Усі розглянуті видання схожі за змістом, основне їх завдання – повідомляти про діяльність місцевої влади. Редагували й готували їх до друку посадові особи. Типовими були структурні підрозділи та оформлення, які не змінювалися тривалий час. Маючи стабільне фінансування, така преса відрізнялася довговічністю. Поширюючи й утверджуючи офіційну точку зору на події у своїй місцевості та країні, така періодика слугувала директивним документом для діяльності підлеглих установ. Читацька аудиторія – посадові особи, службовці, всі зацікавлені. Проблемно-тематичні матеріали, подані на сторінках офіційних видань, стосувалися всіх сфер місцевого життя. Ця група преси може слугувати цінним джерелом фактів і явищ тогочасної дійсності, ретельно фіксуючи подробиці в документах і статистичних звітах, що становили значну частину публікацій в офіційних виданнях.

Ще одним "острівком" стабільності та не-змінності серед суспільного неспокою була релігійна преса, яка не допускала на свої шпальти навіть згадок про бурхливі громад-сько-політичні події. Церква мала величезний авторитет у суспільстві, а для підтримки впливу їй необхідно було видавати свій друкований орган, аби охопити значну кількість людей. Окрім того, церква утримувала систему навчальних закладів, вела господарську діяльність. Поступово виникла потреба поширення відомчої інформації у периферійних осередках. В означений період релігійні видання на Катеринославщині були представлені лише одним часописом – "Екатеринославскими епархиальными ведомостями" (1 січня 1872 – 11 серпня 1917). Видавець – Братство святого Володимира при Катеринославській духовній семінарії. У зверненні до читачів зазначено, що видання часопису розпочинається передусім із причин адміністративної необхідності. Воно розраховане насамперед на священнослужителів, для яких призначалася офіційна інформація. З іншого боку, читачами могло стати все православне населення краю.

Основу редакційного колективу становили священики й викладачі духовної семінарії – особи, які не просто виконували службовий обов'язок, а й намагалися сприяти справі духовного зростання читачів. Часопис поділявся на офіційний і неофіційний відділи. У першому подавалися укази Святого Синоду, урядові матеріали, постанови єпархіального управління, розпорядження навчального відомства (духовні семінарії і духовні училища), звіти про діяльність установ, друкувалися списки вакантних місць у церквах і церковно-парафіяльних школах. Неофіційна частина пропонувала проповіді, повчання, роз'яснення Святого письма, роздуми і поради духовних пастирів, статті з питань церковного побуту в губернії, літературні твори релігійного змісту, звіти із церковних богослужінь, нариси про найдостойніших служителів церкви, матеріали з життя священиків і парафіян, місцеві новини, краєзнавчі дописи, святкові привітання, господарські поради, оголошення. Обидві частини мали окремі редакційні колегії і редакторів, але часто одна й та ж особа редагувала їх одночасно. Додатки – книги з історії церкви, матеріали про сектантство й розкол у єпархії, протоколи з'їздів духівництва, звіти про діяльність Палестинського товариства і Катеринославського єпархіального комітету щодо влаштування побуту біженців тощо.

Часопис виходив понад 45 років. Така тривалість зумовлювалася передусім матеріальною підтримкою єпархії. Можна стверджувати, що це був журнал для сімейного читання, де кожен міг знайти матеріал на свій смак, необхідну пораду, відповіді на свої питання. Часопис залишається одним із найцікавіших видань краю, метою якого було утвердження православ'я як домінуючої релігії, підтримання церковних підвалин, поширення інформації про діяльність церкви. Мабуть, важко було знайти когось, хто не знав би про існування цього релігійного видання і хоча б раз сам не прочитав чи не прослухав матеріали у переказі місцевого священика або знайомих. Релігійне видання торкалося питань церковного та мирського життя, історії краю, не трималося осторонь загальноважливих проблем: боротьби з пия-цтвом, неналежної поведінки у побуті, необхідності освіти широких мас тощо. Слід зазначити, що до аналізу релігійних видань краю вдавалися українські журналістико-знавці [1, 8]. Виконуючи специфічні функції й охолююпчи значну частину читацької аудиторії, офіційні та релігійні видання не могли задовольнити зростаючі різноманітні зацікавлення, нездатні були оперативно подавати інформацію, що стосувалася б усіх сфер життєдіяльності суспільства. Столичні газети доходили на периферію повільно, та й не ставили завдання висвітлювати місцеві події. Визріла необхідність нового типу видань – універсального змісту, спрямованих на масового читача. Їх роль значно посилилася в часи суспільних змін, коли ні офіційна, ні релігійна преса не могли допустити на свої шпальти значний масив інформації про події в країні та регіонах, а тим паче дискусії про них. І тому на сторінках масової преси знайшло відображення суспільне і приватне життя, зафіксовані такі його деталі та подробиці, які дають уявлення не тільки про факти, а й їх сприйняття, розуміння і трактування найширшими колами населення. Перебіг розвитку місцевої масової преси висвітлений у попередньому науковому доробку [3, 9], тому зараз з цього сегмента виокремимо ті видання, що відбивали саме зазначену добу су-спільного розвитку.

"Екатеринославский листок" – газета місцевого громадського життя, з'явилася 1882 р., була першим масовим виданням губернії, видавець – адвокат О. Бєляєв. Тут співробітничали видатні культурно-громадські діячі: Г. Залюбовський, І. Манжура, І. Акінфієв, Д. Яворницький, Я. Новицький. Матеріали поділялися за розділами: урядові розпорядження, іноземна, місцева, земська й судова хроніка, мистецтво й література, огляд періодичних видань, бібліографія, корисні поради, довідковий відділ, оголошення. Подавався анонс змісту, помітно виділялися заголовки публікацій, приваблювало художнє оформлення рекламних матеріалів. З № 16 за 1884 р. газету перейменовано на "Днепр", продовжено нумерацію, збережено попередній склад редколегії і періодичність. Газета припинила існування 24 квітня 1905 р. через матеріальну скруту. Започаткувавши приватну масову пресу в регіоні, "Екатеринославский листок" / "Днепр" окреслив шляхи розвитку періодики універсального змісту. Цю справу 1885 р. продовжив ще один "Екатеринославский листок" (8 жовтня 1889 – 1 лютого 1900) – "Екатеринославский листок объявлений". Видавцем був лікар П. Зуйченко, після його смерті у березні 1886 р. – його дружина Євгенія Олександрівна; 1902 р. посаду редактора-видавця обіймав Л. Ковалевський. Щоденний "Екатеринославский листок" був типовою провінційною газетою зі стандартними відділами та звичною манерою подання матеріалу. Можливо, відсутність конкуренції дозволила йому проіснувати понад 20 років (до 4 серпня 1905 р.).

Науково-літературний, політичний та економічний часопис "Приднепровский край" постав 1 січня 1898 р. Видавець (1904, 1909, 1913–1915 рр.) і редактор – промисловець, у минулому робітник Катерининської залізниці М. Копилов. Він прагнув створити велике видання, що розповсюджувалося б і за межами губернії. До редакції залучалися неординарні працівники: зокрема, з нею співробітничав Д. Яворницький; у 1901 р. на посаду редактора запрошений М. Лемке, петербурзький журналіст, ім'я якого траплялося у газетах "Былое", "Русская мысль", "Русское богатство", згодом він став автором солідних праць з історії цензури, літератури й журналістики. Серед інших редакторів слід зазначити А. Єфимовича (1904–1906), П. Бикова (1909), П. Хмелевського (1909–1914). Часопис мав відділи губернської хроніки, кореспонденцій із найбільших міст країни та з-за кордону, ділової інформації, судових звітів, літературних творів, фейлетонів, оголошень і реклами. Визначним подіям присвячувалися спеціальні випуски. Аби привабити читачів, значну увагу приділяли оформленню – великий заголовок, виділені рубрики, закличні оголошення. "Приднепровский край" друкувався в приватній друкарні видавця – одній з найбільших у місті. У 1902 р. довелося зробити значну перерву (17 лютого 1902 – 23 червня 1906). У цей час М. Копилову вдалося налагодити випуск щоденної науково-літературної, політичної та економічної газети "Приднепровский курьер" (вийшло 112 чисел), поки не відновилося попереднє видання. Газета досягнула найбільшого тиражу з усіх видань, що друкувалися в краї до 1919 р. Поза сумнівом, "Приднепровский край" був одним із найпопулярніших свого часу й успішно конкурував із часописами інших губерній. Це була типова бульварна преса (не в найгіршому розумінні цього слова), спрямована на задоволення запитів читача-обивателя. Саме це, а не лише значні матеріальні вкладення видавця, допомагали їй зберігати популярність.

Черговим масовим виданням став катеринославський "Вестник Юга" – літературно-політична газета (12 грудня 1902 – 27 листопада 1905). Редактори-видавці – О. Захаренко та О. Цеткін. Існували нерегулярні додатки з оперативними матеріалами й телеграмами. За розпорядженням генерал-губернатора від 3 лютого до серпня 1905 р. вихід газети тимчасово припинений. У цей час передплатникам надсилався "Екатеринославский листок". Після поновлення щоденний "Вестник Юга" проіснував недовго.

Такі масові видання губернського центру вийшли в час суспільних трансформацій. Тоді ж до них долучилися ще кілька подібних часописів. З тих, що "прийшли всерйоз і надовго", слід назвати "Южную зарю" (1906–1915) та "Русскую правду" (1906–1915). Видавцем політичної, громадсько-літературної газети "Южная заря" був П. Гезе, місцевий підприємець, голова лютеранської громади, далі – Товариство видавничої справи "Южная заря". Редакторами виступали А. Єфимович і його дружина Лідія Георгіївна. Матеріали подавалися в таких розділах, як хроніка подій у країні, губернії та за кордоном, літературна сторінка, оголошення. Газета мала привабливе оформлення, додатки з поточним матеріалом, виходила щоденно, а 1912 р. – як вечірній випуск. У березні 1914 р. тимчасово припинена, 21 квітня 1915 р. перестала існувати. У Катеринославі 15 листопада 1906 р. видавці (І. Тищенко, І. Яценко, М. Дулін) розпочали випуск "Русской правды". Перші сім чисел редагував Д. Яворницький, якого запросили, сподіваючись, що авторитет відомого історика вплине на зацікавленість читачів новоствореним виданням. Але невдовзі через розбіжності з видавцями-чорносотенцями вчений покинув редакторство. "Русская правда" заявляла, що "ставить собі за мету боротьбу з руйнуючими тенденціями та захист руського початку й самобутності... служить мирному правому розвитку Росії на початках Маніфесту 17 жовтня і в нерозривному зв'язку з основами національно-руського укладу життя". Газета друкувала телеграми зі столиці, подавала відділи земського життя та сільського господарства, прагнула всебічно висвітлювати життя Південного Придніпров'я, мала кореспондента в Державній думі. Також друкувалися додатки з поточним матеріалом і телеграмами, списками осіб на виборах до міської думи. Останній номер "Русской правды" побачив світ 1 липня 1915 р.

Кілька видань, що вийшли цього часу в губернському центрі, виявилися нетривалими. Від 25 червня до 15 липня 1906 р. за редакцією Г. Нейфельда та М. Хаста вийшло 18 чисел щоденної газети "Южная Русь"; у травні 1907 р. з'явилося три числа тижневого літературно-громадського журналу "Эхо жизни" (редактор-видавець А. Мордкович); у березні цього ж року видано 16 чисел щоденної політичної, літературної та економічної газети "Наш путь" (редактор-видавець Н. Горбунов).

Розвиток місцевої преси на обширах губернії у зазначений час був інтенсивнішим. Першим виданням губернії, що вийшло за межами Катеринослава, став "Мариупольский справочный листок" (15 грудня 1899 – 12 січня 1900), який видавав і редагував П. Фалькевич. Газета започаткувала періодику в місті, де в наступні роки з'явилося десять видань. Той же редактор-видавець розпочав випуск тричі на тиждень "Мариупольского листка" (1901–1905) – громадської, політичної і літературної газети. У дні невиходу читачі отримували випуски телеграм Російського телеграфного агентства.

У 1905–1906 рр. видавалася щоденна політико-економічна, громадська і літературна газета "Александровские новости" за редакцією С.-Я. Торговицького та М.-Е. Жаботинського. У ці ж роки в Луганську існувала громадсько-політична щоденна газета "Донецкое слово" (редактор-видавець – А. Єленєв), що при необхідності готувала термінові випуски.

Одним із "найурожайніших" щодо появи масових видань став 1906 р. Це пояснюється прийняттям тимчасових правил про друк, які дали широкі можливості приватним особам у заснуванні періодики. Місцеві видавці подбали про нові масові часописи універсального змісту.

У Бахмуті Ф. Балабанов і Л. Каников сприяли появі 1906 р. "Донецкого вестника", але його випуск був тимчасово зупинений за розпорядженням генерал-губернатора, поліція конфіскувала всі номери, редакторів притягнули до відповідальності.

Тоді ж у Луганську з'явилася низка видань: С. Рижков видавав щоденну газету "Донецкое эхо", А. Єленєв та І. Сладковський – "Донецкое слово", громадсько-політичний часопис, присвячений інтересам трудового населення Донецького гірничопромислового району; Б. Шульгін випустив 15 номерів (29 серпня – 17 вересня) "Донецкой речи"; Л. Соколов подбав про газету "Северный Донец" (30 вересня – 11 грудня); А.-Б. Ривлін – про щоденну політичну, громадську та літературну газета "Донецкая истина" (1906–1907). Ці видання гострою соціальною спрямованістю викликали незадоволення цензури, постійно потрапляли під нагляд, переслідувалися.

В Олександрівську від 24 лютого до 15 серпня 1906 р. виходила політична, літературна та економічна газета "Запорожский край", що 11 серпня змінила назву на "Запорожскую речь" (редактор-видавець – В. Загоскін). Нова політична, громадська, економічна та літературна газета "Мариупольская жизнь" (редактори-видавці – С. та А. Копкіни) з'явилася у травні 1906 р. і мала додатки з поточним матеріалом і телеграмами (1906–1910). У часи лихоліття її випуски друкувалися один-два рази на день із підзаголовком "Телеграммы Петроградского телеграфного агентства и от собственных корреспондентов" (1914–1916). Останній номер цієї найбільшої та найавторитетнішої газети у місті вийшов 31 грудня 1917 р. "Мариупольская жизнь" зуміла здобути авторитет у читачів. Недовго проіснував "Вестник Мариуполя" (редактор-видавець – М. Коваленко), всього 15 номерів. Отже, масова періодика міст губернії заповнювала інформаційну лакуну, намагалася впливати на суспільне життя, формувати громадську думку.

Катеринославщина на початку ХХ ст. була одним із найпотужніших промислових регіонів Російської імперії. Розширювалися традиційні сфери, стрімко виходили вперед нові галузі промисловості. Населення краю потребувало інформації не лише офіційної і загальнокорисної, а й фахової, що збагачує економічними, технічними, науковими знаннями. Перебіг розвитку спеціалізованої преси краю відображений у низці публікацій [2; 3; 7; 9]. Першими виданнями, що зосередилися на висвітленні господарського життя, стали сільськогосподарські часописи. Журнал "Сведения о ветеринарно-санитарном состоянии Екатеринославской губернии" (1894–1917) видавала земська управа, готував до друку ветеринарний відділ за повідомленнями дільничних ветеринарних лікарів (редактор – М. Олешко). Його завдання – поширювати дані про ветеринарно-санітарний стан, інформацію про рішення земства з цього питання, готувати фахові матеріали, давати корисні поради для ветеринарних лікарів і тих, хто утримував худобу. Часопис друкував постанови та розпорядження губернської земської управи та різні повідомлення, ветеринарно-санітарні огляди, звіти про діяльність земської ветеринарно-бактеріологічної станції, діагностичних кабінетів і дільничних ветеринарних лікарів. Як правило, матеріали подавалися у вигляді таблиць. Журнал став найдовговічнішим із усіх спеціалізованих видань Катеринославщини.

Змістовно вирізнявся ілюстрований журнал "Пчела" (1900–1917), видавало який Катеринославське товариство бджолярів (редактори – засновник товариства М. Новосельський та Я. Подгорський). Авторами виступали службовці земських сільськогосподарських установ, студенти спеціалізованих навчальних закладів, учителі, священики. Програма передбачала публікацію передових статей із найважливіших питань, розпоряджень уряду щодо бджолярства, бесід із спеціалістами, наукових статей, кореспонденцій, передруків із іноземної і російської літератури, вістей із пасік, бібліографічних оглядів, хроніки протоколів засідань товариства, запитань і відповідей, оголошень довідкового відділу. Тут можна знайти поради про розведення й утримання корисних комах, догляду за ними, використання продуктів бджільни-цтва, їх вигідний продаж, повчальний досвід фахівців. Повідомляли про згоду Д. Яворницького подати матеріали про бджолярство на Запоріжжі, але намір залишився нереалізованим. Окремим до Окремим додатком надруковано книгу Т. Цесельського "Медоварение или искусство изготовления напитков из меда и фруктов". Ілюстрований журнал розповсюджувався у багатьох місцевостях.

Сільськогосподарські часописи прагнули задовольняти потреби фахівців цієї галузі у професійній інформації, поширювали нові знання, пропагували впровадження і засто-сування перспективних методів господарювання, захист інтересів виробників сільськогосподарської продукції.

Потреба у медичній пресі виникла внаслідок централізації медично-санітарної справи, створення мережі державних медичних установ і спеціалізованих навчальних закладів, збільшення кількості фахівців у цій царині. Губернська земська управа налагодила видання "Врачебно-санитарной хроники Екатеринославской губернии" (1898–1917), що адресувалася працівникам земської медицини, повідомляла про діяльність земської управи в справі охорони здоров'я населення. Журнал подавав постанови Катеринославських губернських земських зборів, замітки про спостереження за епідемічними захворюваннями та географію їх поширення, повідомлення про діяльність лікарських дільниць, віспові щеплення, лікарські звіти (часто у вигляді таблиць), протоколи засідань з'їздів земських лікарів, програми їх діяльності, огляд зем-ської медичної преси, передруки з російської та іноземної періодики, кореспонденції, оголошення.

Часопис торкався різноманітних проблем охорони здоров'я та діяльності персоналу медичних закладів. Автори намагалися з'ясувати причини епідемій, турбувалися про розширення системи дешевих аптек і сільських лікарень, писали про запобігання виробничим травмам, постійна увага приділялася поліпшенню умов перебування хворих у зем-ських лікарнях; темами були дитяча захворюваність і смертність, алкоголізм, становище молодшого медичного персоналу, екологічна безпека. У програмі діяльності повітових лікарів наголошувалося: "Нам незабаром доведеться зустрітися і вступити в боротьбу з тією шкодою, яку заподіюють населенню гірські заводи і промисли, ми зустрінемося, наприклад, з масовим отруєнням робітників ртутними парами, зі шкодою, що заподіюють околишньому населенню заводи шляхом за-бруднення ґрунту, забруднення і стравлення річок, спускаючи в них викиди свого виробництва..." (1902. – № 3). Ці проблеми досі лишаються актуальними. У журналі друкувалися статті про застосування нових методів діагностики та лікування різноманітних хвороб, вживання нових ліків. Часопис був необхідним у роботі земських лікарів. Упродовж 1904–1905 рр. місячник виходив як додаток до "Вестника Екатеринославского земства".

Появі та розвитку технічної преси сприяло стрімке зростання промислових підприємств у Придніпров'ї, збільшення кількості технічного персоналу на фабриках, заводах, рудниках і потреба у масовому обміні технічною інформацією. Наприкінці XIX ст. Катеринославська губернія посідала перше місце серед східноукраїнських регіонів за концентрацією промисловості. Ці чинники потребували відображення на шпальтах друкованих видань і створили передумови до виникнення технічної преси. З огляду на специфіку регіону, закономірною була поява часописів, що зверталися до проблем металургійної, гірничої промисловості, будівництва, загальнотехнічних питань.

Перший технічний журнал "Записки Екатеринославского отделения Императорского Русского технического общества" (1902–1917) друкував інформацію про діяльність товариства, поширював технічні знання, ознайомлював читачів із найновішими досягненнями науки й техніки. Редакторами виступали висококваліфіковані інженери й науковці. На шпальтах часопису друкувалися офіційні матеріали, звіти про діяльність відділення товариства, списки членів, програми навчальних курсів із технічних дисциплін, повідомлення про винаходи, наукові статті й доповіді, зокрема, з питань очищення стічної води, водопостачання, спорудження залізничних шляхів, проблем зрошення. Чимало уваги відводилося питанням координації, організації і технології місцевої промисловості. Журнал мав додатки у вигляді випусків технічної літератури (1906–1909).

Виклад матеріалу – метод подання, мова, стиль – розраховані на спеціалістів і людей із певною технічною підготовкою чи хоча б із конкретним зацікавленням фаховою інформацією. Це був найбільший науково-технічний журнал краю, із високим науково-теоретичним рівнем, відрізнявся серйозною постановкою значних науково-теоретичних і технічних проблем: своєю багаторічною працею він сприяв впровадженню у виробництво нововведень, підвищенню кваліфікації технічного персоналу.

У 1905 р. з'явилися "Известия Екатеринославского высшего горного училища", де друкувалися найкращі праці викладачів і студентів, інформація про діяльність на-вчального закладу. У 1912–1916 рр. часопис мав назву "Известия Екатеринославского горного института". Редагувала його Рада професорів. Інші технічні видання мали виробничо-технічний характер, слугували для вирішення поточних практичних завдань техніки й технології виробництва. Все чіткіше простежується тенденція до заснування часописів вузької спеціалізації. У 1907–1916 рр. видавався щорічник "Успехи прокатного дела" (Катеринослав; Новочеркаськ), присвячений проблемам металургії. Редактор-видавець – інженер А. Родзевич-Белевич. Виходив щомісячний технічний журнал "Литейное дело" (1907), присвячений чавуноливарній, сталеливарній справі та відливці з різного роду металів. Редактором був інженер К. Неймейєр. Зі спорудженням залізниці з 1873 р. Катеринослав став важливим залізничним вузлом. Кількість інженерів, техніків, майстрів постійно зростала відповідно до збільшення обсягу перевезень. Офіційне відкриття Катерининської залізниці відбулося 1884 р. Необхідний був орган, яким став "Вестник Екатерининской железной дороги" (1907–1917), що інформував службовців залізниці про діяльність управління, висвітлював роботу транспорту в регіоні. Найдовше обов'язки редактора виконував начальник залізниці К. Ваніфатьєв (1910–1917), найчастіше ці функції покладалися на інженерів управління.

Часопис мав два відділи: офіційний та не-офіційний. Перший друкував урядові розпорядження стосовно діяльності залізниці, вказівки управління, зміни в особовому складі службовців, циркуляри начальників служб, відділів та частин управління, звіти про матеріальне забезпечення службовців. Неофіційний відділ готував статті з питань техніки та господарства, біографії відомих залізничників, огляди російської й іноземної періодики, повідомлення про відкриття й винаходи в галузі, бібліографічний відділ, хроніку з життя залізниці, технічні новини, закордонні новинки, відповіді на запитання тощо. Тематика журналу обмежувалася, як правило, галузевими інтересами, хоча тут містилися і статті загальнотехнічного спрямування.

Технічна періодика Катеринославщини присвячувалася здебільшого гірничій і металургійній промисловості, що зумовлювалося зосередженням у губернії підприємств цього профілю. Основним завданням було поширення фахової інформації у середовищі спеціалістів, підвищення рівня їхньої кваліфікації, а також впровадження нових технологій, висвітлення діяльності місцевих підприємств. Журнали цієї групи подавали серйозні фахові матеріали, аналітичні статті з загальнотехнічних питань, проблем технології окремих видів виробництва, огляди спеціальної літератури, висвітлюючи проблеми промисловості в краї, адже саме гірничі та металургійні підприємства перетворили Катеринославщину в індустріальний регіон.

У зазначений час ще не набула широкого розповсюдження рекламно-довідкова преса, яка обмежилася "Мариупольским листком об'явлений" (1904–1906; редактор-видавець С. Копкін). Вагомим сегментом періодики слід вважати наукову пресу, до якої належить

"Сборник статей Екатеринославского научного общества" (1901–1907) за редакцією голови товариства В. Курилова. До товариства входили здебільшого викладачі місцевих навчальних закладів, прилучаючи читачів до здобутків науки.

Найцікавішим науковим виданням став журнал "Летопись Екатеринославской учёной архивной комиссии" (1904–1915). Комісія зробила значний внесок у дослідження української історії, завдяки зусиллям її членів було знайдено, відновлено, опрацьовано, проаналізовано та збережено безліч скарбів як матеріальних (знахідки археологів, предмети народного побуту, вироби народних майстрів), так і духовних (зразки народної творчості: казки, пісні, легенди, перекази). Науковий осередок заснований 16 березня 1903 р., хоча ідея його створення виникла ще 1895 р. у середовищі інтелігенції, що гуртувалася навколо "Екатеринославских губернских ведомостей". Але тоді задум не вдався. Діяльність організації була пов'язана з науковим товариством "Просвіта". За час існування комісії тільки дійсних членів налічувалося понад 100, серед почесних членів – видатні вчені В. Антонович, Д. Багалій, М. Грушевський, В. Перетц, М. Сумцов та ін. Вся творча інтелігенція (історики, етнографи, археологи, краєзнавці, літературознавці, громадські діячі) брала участь у роботі комісії. До співпраці долучилися науковці Києва, Одеси, Харкова, Москви. Встановлені зв'язки з науковими установами Полтави, Херсона, Вітебська, Владимира, Ростова, Тули та інших міст.

Мета часопису зумовлювалася завданнями наукового осередку, що полягали в охороні та збиранні пам'яток місцевої старовини, створенні їх описів, упорядкуванні, зберіганні та дослідженні архівних матеріалів, опрацюванні біографічних свідчень про видатних діячів, пробудженні інтересу до історичних знань, створенні центрального губернського архіву. Часопис публікував важливі історичні акти, документи, інформував про діяльність комісії, подавав наукові розвідки. Видання при-значалося для шанувальників старовини, тих, хто цікавився минулим краю, його дослідженням.

Незмінним редактором був А. Синівський, товариш голови комісії, автор 12 цінних публікацій журналу. Найактивніші автори – В. Біднов (32 публікації), В. Машуков (21), Я. Новицький(19), В. Данилов (10), В. Пічета (7), М. Биков (5). Матеріали подавали І. Огієнко, Д. Яворницький, Д. Дорошенко, І. Акінфієв та ін. Тематично часопис висвітлював питання археології, архівної і музейної справи, архітектури, військової та церковної історії, генеалогії, джерелознавства та історіографії, етнографії і фольклору, живопису та літератури, історії козацтва, освіти; загалом 180 публікацій. Досі журнал – достовірне джерело для вивчення української археографії, історіографії, джерелознавства та краєзнавства.

Наукова періодика поширювала знання, прагнула об'єднати вчених. Наукові часописи призначалися для викладачів та учнів нав-чальних закладів, для ознайомлення колег інших регіонів з роботами катеринославських учених. Найвідвертіше суспільно-політичну позицію обстоювали видання різних партій. У кількісному відношенні упродовж 1905–1907 рр. ці часописи ще були нечисленні, але відрізнялися активністю і полум'яністю виступів. Тут варто згадати нелегальний орган військової організації при Катеринославському комітеті РСДРП "Жизнь солдата" (1906–1907) за редакцією Л. Заславської (Сталь) та М. Губельмана (Ярославського) та нелегальний "Рабочий листок" (1906–1907). Найважливішим завданням органу Луганського комітету РСДРП "Донецкий колокол" (1906–1907) було з'ясування потреб та інтересів робітничого класу відповідно до політичних та соціальних ідеалів людства (1906. – № 1). З № 2 часопис розширив аудиторію, задекларувавши себе органом трудових мас. Редактор-видавець – більшовик Д. Розловський, авторами виступали переважно члени місцевого партійного осередку. Існували відділи: "Жизнь Донецкого бассейна", "Из жизни партий", "Профессиональное движение в Луганске", "Нам сообщают", "Наши сотрудники", "Внутренние известия", "Вести и слухи".

Друкувалися телеграми з повідомленнями про події в Росії та за кордоном, міська та кримінальна хроніка, огляди преси, літературні твори, театральні рецензії, бібліографія, фейлетони, листи. Основна увага зверталась на матеріальне й політичне становище пролетаріату, умови роботи, життя, медичне обслуговування робітників, передвиборну кампанію, що набула розголосу на той час, проблеми партійного життя, аграрне питання, профспілковий рух. Через публікацію матеріалів "Аграрный вопрос и социал-демократия" (1907. – № 16), "К выборам в рабочие курии" (1907. – № 17), "За кем идти" (1907. – № 18) за розпорядженням генерал-губернатора 19 січня 1907 р. газета закрита. "Донецкий колокол" – перша легальна партійна газета Катеринославщини, значне партійне видання краю 1905–1907 рр.

Катеринославський комітет РСДРП видав 1907 р. ще кілька часописів: молодіжний соціал-демократичний журнал "Жизнь школы", газету "Зрение" та нелегальний орган залізничної організації РСДРП "Текущий момент". Такою була палітра партійних органів Катеринославщини періоду революції 1905–1907 рр., коли основною метою була агітація й пропаганда політичних ідей серед широких мас, передусім робітників.

Близьким до них за ідеологічною платформою стали періодичні видання рад, чиї паростки з'являлися у 1905–1907 рр. Перша рада виникла в Юзівці, покликавши до життя свій друкований орган – "Известия Совета рабочих депутатов Юзовского района" (грудень 1905), що став першим періодичним виданням у місті.

У Катеринославі рада виникла наприкінці жовтня і проіснувала до 20 чисел грудня 1905 р. Керівним штабом був Бойовий страйковий комітет, до якого входили виконавча комісія ради, об'єднаний комітет РСДРП, соціал-демократична організація Бунду, бюро провінційних організацій РСДРП, комітет партії соціалістів-революціонерів, страйково-розпорядчий комітет Катерининської залізниці, страйковий комітет поштово-телеграфної спілки. Бойовий страйковий комітет видавав свій орган – "Бюллетень боевого стачечного комитета", за редакцією І. Полонського вийшло 8 номерів. Видання розклеювали на стінах у фабричних районах, розсилали у села, продавали у людних місцях. Друкувалися повідомлення про перебіг подій у місті під час страйку, телеграми, заяви та протоколи засідань Бойового страйкового комітету і ради, оголошення. Із закінченням страйку діяльність ради і комітету припинилася, перестав виходити і часопис.

На шпальтах цих видань відбивалася ідейна боротьба. Матеріали мали дискусійний характер, відрізнялися категоричністю висловлювань, орієнтованих на масову аудиторію.

Близьким до попередньої групи можна вважати часопис "Вестник труда" (12 жовтня – 29 грудня 1906), який видавало у Катеринославі центральне бюро професійних спілок, за редакцією М. Хаста і Л. Журавського. Наступна група видань об'єднана за національною ознакою читацької аудиторії. Історичні шляхи привели на східноукраїнські землі представників багатьох етнічних груп. Особливо прагнули до розвитку національної свідомості, пропагування надбань своєї культури, розповсюдження національної преси євреї. Їхня періодика видавалася в багатьох містах Російської імперії. Не була винятком і Катеринославщина. Перше єврейське видання з'явилося в Луганську – ілюстрований педагогічний науковий дитячий журнал "Напрахім" ("Апрахім" / "Квіти", 1907–1913). Друкувався він івритом, редактор-видавець Б. Левнер. Як додаток до тижневика, вийшов російсько-єврейський кишеньковий словник. Це був єдиний часопис, що видавався мовою свого народу, інші видання, що з'явилися пізніше, використовували російську мову.

Незважаючи на неоднозначність подій 1905–1907 рр., ця доба принесла українству Російської імперії неоціненний подарунок – пресу рідною мовою. Саме тоді постали видання, що пізніше ввійшли до "золотого фонду" національної журналістики. Видання українськомовних часописів нерозривно пов'язане з діяльністю першого на Наддніпрянщині товариства "Просвіта", заснованого 8 жовтня 1905 р. Спочатку в ній налічувалося 28 членів, через рік – 331, найбільша кількість – до 400. Активно співпрацювали тут українські патріоти та громадські діячі: В. та Л. Біднови, Д. та Н. Дорошенки, І. та В. Труба, М. Биков, М. Богуславський, Є. Вировий, А. Кащенко, Т. Романченко, А. Синявський, В. Хрінников, Д. Яворницький та ін. Першим головою "Просвіти" обрано викладача духовної семінарії С. Липковського, пізніше цю посаду обіймав В. Біднов, згодом – М. Мазуренко, Г. Денисенко, Д. Дорошенко, Є. Гарькавцева.

Просвітяни розгорнули бурхливу діяльність, пропагували українську мову, культуру, літературу, поширюючи знання серед усіх прошарків населення, знаходячи підтримку селянства. Вони влаштовували лекції, концерти, вечори, масові читання, ставили вистави, відкрили бібліотеку. Підрозділами товариства були лекційна комісія та три секції – бібліотечна, літературна та драматично-співоча. Наполеглива праця сприяла відкриттю філій в Амурі, Веселих Тернах, Гупалівці, Діївці, Єнакієвому, Криничках, Лоц-Кам'янці, Мануйлівці, Перещепині. "Просвіта" існувала в Катеринославі найдовше з усіх східноукраїнських осередків, припинила діяльність наприкінці листопада 1915 р.

Передісторія появи українського друкованого слова в краї досить повчальна: 15 червня 1905 р. місцевий журналіст, активний громадський діяч М. Биков подав прохання про видання в Катеринославі газети "Громадська справа", програмою якої передбачалися основні відділи: передові статті з громадсько-політичних, економічних, господарських, педагогічних, юридичних та інших питань; політичні огляди; літературні твори; огляди преси; літературна, художня і театральна критика; розпорядження уряду; місцева та закордонна хроніка; довідковий відділ; судові повідомлення тощо. Але 3 жовтня офіційно повідомлено, що прохання не може бути задоволено з огляду на укази 1876 та 1881 рр. [4].

Перший український часопис краю вийшов під назвою "Запоріжжє" 23 лютого 1906 р. Ідея належала історику, етнографу, директору краєзнавчого музею Д. Яворницькому, який редагував газету. Підготовку та вихід фінансував інженер-технолог, промисловець, щирий прихильник українського руху В. Хрінников, який був видавцем. Його дружина М. Мазуренко очолювала тривалий час "Просвіту". У статті "Наші завдання" проголошувалося: "Виступаючи на поле громадської діяльності з метою сприяти духовному розвитку нашого пригніченого народу, "Запоріжжє" буде повсякчас ширити народню просвіту, будити свідомість та допомагати нашому селянству легально та одверто організувати власну "Українську селянську партію".

Тут же публікувалася програма партії, давалися роз'яснення щодо її платформи перед виборами до Державної думи. На першій сторінці "Запоріжжя" поряд із передовою статтею вміщено вірш Т. Шевченка "Розрита могила", що свідчило про неабияку громадянську сміливість редактора. У матеріалі "Як вільних українських козаків зроблено кріпаками" простежується становище коза-цтва від часу повстання під проводом Б. Хмельницького 1648 р. до запровадження кріпацтва Катериною II. У дописі "Справа Юрія Мазуренка, одного з братів Мазуренків – організаторів селянства на Донщині" (автор – Свідок) розповідається про процес над українським патріотом, якого звинуватили у закликах до "зруйнування громадського ладу в державі".

Стаття "Що чути про вибори до Думи" роз'яснювала зміст виборчого закону, його хиби, що не дозволяли сформувати представницький парламент. Автор звертав увагу на сам факт участі у виборах, що матиме для нашого народу "величезне значення у справі політичного виховання суспільства". Подібна думка звучала у публікації "Чи брати участь у виборах", де визначалася необхідність за-явити про себе на повний голос, бо український народ терпить "вже поверх 250 років нечуваний на всьому світі національний гніт, з-під якого ми мусимо визволитись, коли хочемо існувати як нація". У "Хроніці сучасного життя" вміщувалися повідомлення про робітничий і селянський рух у різних містах. Розділ "Українське життя" друкував новини: повідомлення про справу братів Мазуренків, вихід у Львові журналу "Світ", лекції М. Грушевського у Київському університеті тощо. Насамкінець радили передплачувати "Запоріжжє" та харківську "Слобожанщину". Матеріали викликали невдоволення влади, тираж конфіскували, на цьому припинився часопис – один із найяскравіших та найсміливіших у краї.

Видання українськомовної періодики продовжилося політичним, економічним і літературним часописом "Добра порада". З 24 лютого 1906 р. його видавала літературна секція "Просвіти". Програмна стаття дає уявлення про мету та завдання: "З думкою стати на обороні інтересів цілого українського народу ми випускаємо у світ свою часопись. По силі і змозі, часто-густо не зовсім виразно, бо така вже щербна "свобода" у нас, будем ми роз'яснювати своїм "простомовним" читачам події життя, будемо вказувати, од якого коріння росте теє зілля, що глушить усякий добрий захід... Ми почуватимемо, що досягли своєї мети, коли слово наше почують там, у глибині народній, побачать, що воно йде від доброго порадника і перетворять його у своє діло" (1906. – № 1).

Редактором № 1 був М. Биков, потім – К. Дьяконов. Авторами найчастіше виступали В. Біднов (В. Степовий), Л. Біднова (Л. Жигмайло), А. Кащенко, І. Рудичів (ІвеР), І. Труба, М. Биков (М. Віл). "Добра порада" мала такі відділи: урядові розпорядження, статті про потреби українського народу (найбільше селян), життя в Україні й Росії, новини з чужих земель, художні твори (оповідання, вірші, фейлетони), огляди преси, кореспонденції, дрібні звістки, оголошення тощо.

Кілька матеріалів присвячувалися роз'ясненню завдань, що стояли перед українством. Наприклад, у статті "Наша пора" автор за підписом М. В. наголошував: "Усе, що потрібно для селян у теперішні сумні дні, можна з'ясувати так: 1) потрібно політичне розуміннє (політична освіта), з якою селяне зуміють бути громадянами, 2) потрібно дружнє єднання селян, з ним селяне умітимуть берегти свої сили, робить нові і кращі життьові порядки" (1906. – № 1). Проблеми освіти порушувалися у дописі "Школа і мова" В. Степового та в статті "Дещо про українську мову і школу" Л. Жигмайло. Авторка зі щирим болем зазначала: "Досить вже нашим дітям рости, як реп'яхи на городі без поняття про правду і Бога, без жодної освіти, чи калічити свій мозок, навчаючись грамоті на чужій мові" (1906. – № 3).

Про важливість рідної мови для духовного пробудження народу йдеться в публікації П. Шелеста "Наша сім'я". Автор стверджував: "Невелика ще сім'я наша, що заговорила до народу рідною мовою, проте з кожним днем, з кожною годиною вона зростатиме, буде кріпнути, ширитися, аж поки не заговорить увесь той народ, що мусив мовчати цілих два століття" (1906. – № 3). На захист рідної мови неодноразово виступав В. Степовий. В огляді "Українська періодична преса" він писав, що "ні один розумний та чесний чоловік не буде казати, що та чи інша мова цілком нездатна до висловлення наукових речей" (1906. – № 3). У статті "Переклад Св. Письма на українську мову" звучить думка, що слово Боже "буде більш зрозуміле тоді, як висловлено рідною для чоловіка, його батьківською мовою" (1906. – № 4).

Друге число присвячене Т. Шевченку. Вірші "Кобзар" і "Славному Кобзареві" належали К. Дьяконову та М. Кузьменку. У статті "Пам'яти Т. Г. Шевченка" автор (ІвеР) висловлював сподівання, що "поволі Україна під промінням волі і науки воскресне для праці будучини, як воскрес колись сам Шевченко, дякуючи науці і волі". Літературо-знавчу розвідку "Кріпацтво в творах Т. Г. Шевченка" подала Л. Жигмайло. Авторка, зокрема, за-значала: "Розвиток вільних думок та почуттів серед вільного люду – ось яка діяльність мусить бути нерукотворним пам'ятником незабутньому поетові нашої волі". В. Степовий також звернувся до вшанування українського поета в замітці "Про пам'ятник Т. Г. Шевченкові" (№ 4). Серед матеріалів про видатних українців слід назвати публікацію В. Степового "М. С. Грушевський" (№ 4), де поданий огляд життєвого та творчого шляху видатного історика, його громадської діяльності.

Не залишилася обіч актуальна тема виборів, якій присвячені редакційні статті № 3 і 4, а також публікація "Батюшки і вибори" (№ 3). Повідомлення про хід підготовки до виборів регулярно подавалися разом із хронікою подій. Хоча "Добра порада" була тижневиком, але виходила регулярно з причин не-вдоволення влади напрямом газети. Перший номер був конфіскований за матеріали "Від редакції", "Наша пора", "По Росії і Україні", "Із других часописів", наступне число вийшло 17 березня; № 4 за 31 березня був останнім. За сприятливих обставин газета могла б стати професійним виданням у повному розумінні слова, оскільки мала головну передумову – співробітників, які володіли словом і прагнули прислужитися народові.

Слід звернути увагу ще на один епізод видавничої активності місцевої громади. 14 липня 1906 р. Микола Маслов одержав від Головного управління у справах друку свідоцтво за № 6713 на право видання в Катеринославі українськомовної газети "Селянське слово". Програмою видання передбачалися основні відділи: офіційні повідомлення, белетристика, публіцистика, закордонне життя, події у Росії та Україні, бібліографія, оголошення, довідки тощо. Газета мала виходити двічі на тиждень, друкуватися в друкарні С. Барановського. Такі свідчення збереглися у справі катеринославського губернатора за № 13298 від 11 жовтня 1906 р. [5]. На жаль, не вдалося віднайти жодних інших джерел, за якими можна було б простежити долю цього починання, найвірогідніше, що "Селянське слово" не змогло виходити з огляду на складні цензурні умови.

Українська преса краю сміливо й потужно заявила про свої можливості, відразу задавши високі професійні стандарти, що знайшло підтвердження згодом у наступних видавничих проектах української громади Катеринославщини. На шпальтах національної періодики вперше відкрито пролунали слова про повноцінність рідної культури, високу здатність до самостійного духовно-культурного і суспільно-політичного поступу. Щирі заяви про право націй на самоствердження – один із важливих здобутків революційно-демократичних змін доби 1905–1907 рр.

Загалом розвиток преси краю цього періоду позначений кількома ознаками. По-перше, помітно збільшилася кількість часописів: 1905 р. з'явилося 5 нових видань, 1906 – 26, 1907 – 13. По-друге, розширилася їх географія. По-третє, урізноманітнилася тематична палітра та проблематика публікацій. Також продовжилася диференціація спеціалізованої преси, що особливо помітно на групі технічних видань. Отже, на прикладі Катеринославщини можна простежити тенденції розвитку та функціонування регіональної періодики епохи суспільних перетворень початку ХХ ст. Незважаючи на складність суспільно-політичної ситуації, відбулися позитивні зміни у структурі преси, тематичному та змістовому наповненні видань, підвищилися якість та професійність друку. Преса цього часу стала ближчою до читача, заговорила з ним рідною мовою про сьогодення та майбутнє.

1. Бойко А. Преса православної церкви в Україні 1900–1917 рр.: Культура. Суспільство. Мораль. – Д., 2002. – 308 с.

2. Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии (1904–1915): Бібліогр. довід. – К., 1991. – 43 с.

3. Періодичні видання Катеринослава та Катеринославської губернії (1838–1917 рр.) / Укл. Н. Сидоренко, О. Сидоренко, О. Школьна. – Л.; К., 1995. – 154 с.

4. Російський державний історичний архів. – Ф. 776, оп. 15, спр. 144, арк. 1–8.

5. Там само. – Оп. 16, ч. 1, спр. 557.

6.Школьна О. До історії медичної преси України (за матеріалами періодики Катеринославщини та Полтавщини ХІХ – початку ХХ століття) // Відродження української державності: проблеми історії та культури: Матер. міжнар. наук. конф., 13–16 травня 1996 року. – О., 1996. – С. 21–22.

7. Школьна О. Історична періодика східноукраїнських губерній кінця ХІХ – початку ХХ століття // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціац

8. Школьна О. Історична періодика східноукраїнських губерній кінця ХІХ – початку ХХ століття // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Зб. наук. ст. – Чернівці, 2004. – С. 227–229.

9. Школьна О. Мета і функції провінційної релігійної періодики кінця ХІХ – початку ХХ століття (на прикладі видань Катеринославської губернії 1872–1917 рр.) // Українська періодика: історія і сучасність / Доп. та повід. Шостої Всеукр. наук.-теор. конф., 11–13 травня 2000 року. – Л., 2000. – С. 400–403.

10. Школьна О. Основні етапи розвитку та особливості функціонування масової періодики на регіональному рівні (на прикладі видань Катеринославської губернії кінця ХІХ – початку ХХ століття) // Ех рrofesso: Зб. наук. праць. – Д., 2001. – Вип. 3. – С. 233–245.

11. Школьна О. Спеціалізована преса як відображення і чинник господарського життя регіону (на прикладі видань Катеринославської губернії кінця ХІХ – початку ХХ століття) // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. Сьомої Всеукр. наук.-теорет. конф., 17–18 травня 2002 року. – Л., 2002. – С. 239–244.

12. Школьна О. Тенденції у розвитку офіційної періодики у 1838–1917 рр. (на прикладі видань Катеринославської губернії) // Українська періодика: історія і сучасність / Доп. та повід. П'ятої Всеукр. наук.-теор. конф., 27–28 листопада 1998 р. – Л., 1999. – С. 449–457.