Українськомовна преса США і Канади

Українськомовна преса США та Канади, її вплив на українські видання
В. В. Чекалюк

асп.
УДК 070.19

Діаспорна преса була творцем громадської думки, невід`ємною частиною суспільного життя української етнічної спільноти. У статті аргументується те, що преса української діаспори в минулому і нині залишається засобом передачі етнічної інформації, одним із каналів розкриття її ролі у житті зарубіжних українців, зокрема формування їх самосвідомості.

Diaspora press was a maker of public opinion, an integral part of the ethnical Ukrainians social life. The essence of this article is a thesis, that Ukrainian diaspora press in past and present has been remaining as a way of communicating ethnical information, showing it role in foreign Ukrainians life, in particular in forming self-consciousness.

Diaspora press was a maker of public opinion, an integral part of the ethnical Ukrainians social life. The essence of this article is a thesis, that Ukrainian diaspora press in past and present has been remaining as a way of communicating ethnical information, showing it role in foreign Ukrainians life, in particular in forming self-consciousness. Процеси розвитку української журналістики в світовому контексті з погляду свободи преси і об`єктивної інформації як важливих цінностей демократії схожі з відповідними процесами у державах Центральної і Східної Європи. Прикладом цього є розроблений професором В. Ф. Івановим в Інституті журналістики проект, мета якого - широке обговорення проектів розвитку журналістики, інформаціології у країнах Центральної і Східної Європи. Інститут журналістики разом зі Спілкою журналістів України, Європейською академією Берліна за сприяння Міжнародної академії інформації розробили програму "Вільна журналістика у демократичній державі", що спрямована, зокрема, на координацію досліджень у галузі інформаціології, впливу ЗМІ на формування громадської думки. Отже, матеріал викладений у цій статті, справді є актуальним. Ще один вагомий аргумент актуальності теми дослідження: європейські ЗМІ значну увагу приділяють саме новітнім інтеграційним процесам. У контексті світової журналістики постає питання і про функцію української преси як засобу міжнародного спілкування в державі та за її межами. Про це красномовно засвідчили, зокрема, три Всесвітніх конгреси українців, що відбулися у Києві.

Сучасний інтеграційний процес залежить не тільки від політично-економічних механізмів, запропонованих владними структурами, а й від розуміння необхідності формування комунікативного поля. З цього приводу доцільно послатися на твердження В. Шрама (один із засновників американської школи комунікавістики), що без комунікації не було б спільноти, а без спільноти не могло б бути комунікації. Ці слова доречно було б додати до одвічних змагань за державність України, її соборність; вони актуальні й сьогодні в дусі ідей національного відродження України та утвердження української спільноти в світовому масштабі. І тому роль української преси за межами України важко переоцінити.

В історії вітчизняної журналістики і політики процесам і розвитку української еміграції та її преси присвятили себе такі відомі дослідники, як: М. Боровик, А. Животко, М. Куропась, М. Марунчак... А саме праці: "Початок української преси в Канаді", "Історія української преси", "Історія української еміграції в Америці"... Ці та інші дослідження належать переважно представникам української діаспори. Тема діаспорної преси до недавніх часів в Україні практично не розроблялася, теоретично вона досліджувалася у працях С. Арутюнова, Ю. Бромлея, Л. Дробіжевої, М. Чебоксарова, М. Шульги, Це, зокрема, "Народи й культури", "Розвиток і взаємодія" С. Арутюнова (М., 1989), "Етнічна самоідентифікація особи" М. Шульги (К., 1993).

З огляду на історичне тло української державності від її джерел (а отже, і коріння української преси, яке проросло в усьому світі) до наших днів, коли була проголошена незалежність України і постала на повен зріст українська еміграція за кордоном і її органи преси.

Народження української преси історики відносять до періоду гетьманства Івана Виговського, періоду, коли, "прагнучи монополізувати владу, царі за самою сутністю виступали проти ідеї українського чи будь-якого самоврядування. До того по всій Європі ХVІІІ століття поширювалися принципи та практика абсолютизму. Такі непохитні представники абсолютизму, як Петро І та Катерина ІІ - два найвидатніші правителі Росії - вважали централізований уряд найбільш ефективним та передовим. Проте ці погляди суперечили тій формі самоврядування, що існувала в Гетьманщині та була заснована на виключно українських засадах та звичаях. Відтак основним питанням політичного життя України Європі ХVІІІ століття стає тривала і затята боротьба імперського централізму в Росії з українським прагненням до автономії" [1].

До цього періоду історії і належить поява української преси, це були друковані універсали для козацької старшини, в яких, крім наказів і законів, публікувалися і поточні вісті. Але так було тільки до 1709 року, коли Полтавська битва стала поштовхом до все більшого обмеження прав і вільностей українських, зокрема друкування українських книжок, а отже, і будь-яких публікацій на східноукраїнських землях.

Жорсткі економічні й соціальні умови виживання іммігрантів негативно впливали на становлення української преси за кордоном. Тому у різні роки в США налічувалась різна кількість українських газет, журналів, бюлетенів. Преса українських іммігрантів спочатку не мала виразного політичного спрямування. Але на початку ХХ століття, відстоюючи соціально-політичні та економічні права української громади, висвітлюючи політичне життя США та Канади, преса набирає політичного спрямування, а також розширює інформаційний простір. Зростає її роль і в національно-культурному житті українців у діаспорі.

На початку ХХ століття простежується не тільки швидкий розвиток української преси, а й її диференціація за тематикою та політично-програмовими ознаками. Цьому сприяла у першу чергу поява у США численних українських організацій різної політичної орієнтації - громадських, професійних, жіночих, молодіжних. Їх трибуною ставали органи етнічної преси, які задовольняли потреби української громади в інформації насамперед національного характеру.

У 1910 році в Скрентоні (штат Пенсільванія) вийшов перший номер газети "Народна воля". Це був орган Українського робітничого союзу (нині братського). У 1915 - 1922 роках газета також видавала додаток "Товариш іммігранта". У наші дні "Народна воля" має наклад у 3 тисячі примірників, видає календар "Альманах Українського Братського Союзу" та англомовний журнал "Форум" (Торонто). Газета оперативно відгукується на події в житті не тільки українців у діаспорі, а й залучає їх до різноманітних акцій, зокрема, було створено спеціальну лікарню у Києві для надання допомоги тим, хто постраждав унаслідок аварії на ЧАЕС. Починаючи з 1920 року "Свобода" - щоденна газета накладом у 16500 примірників, "Народна воля" виходить тричі на тиждень.

З`являється і низка інших видань. Кожне має свій політичний зміст і регіональну специфіку. Це газети "Україна" (1932-1941), "Наш шлях" (1935-1955), прорадянський часопис "Українські щоденні вісті" (1921 -1955), "Хлопський параграф" (1908-1909), "Гайдамаки" (1909-1916), "Робітничий голос" (1925-1926).

З 1923 року виходить тижневик демократичного напряму "Оборона України" під назвою "Українська громада". Трохи пізніше за ініціативою доктора Т. Мандрики видається газета "Правда і воля", що згодом стає журналом. Націоналістичне спрямування має газета "Націоналіст" (Нью-Йорк) та її додаток "Україна". Органом Організації державного відродження України стає газета "Самостійна Україна", що побачила світ у Чикаго в 1948 році спочатку як місячник, з 1974 року - двомісячник, а з 1979 - квартальник.

У 1948 році в Нью-Йорку було засновано Товариство інженерів Америки. Воно й започаткувало професійну періодику. Це журнал "Вісті", "Бюлетень ТУТУ", "Вісті українських інженерів".

Першим виданням після війни в Чикаго був тижневик "Українське життя" (1956 - 1985). Спочатку його видавала Учительська громада, а потім він виходив на кооперативній основі. Католицько-єпархіальна двомовна газета "Нова зоря" з 1965 року - тижневик, а з 1982 року - двотижневик.

Виходили також і англомовні газети: з жовтня 1977 року тижневик "Ukrainian News" та "Ukrainian Weekly" (перший номер якого з`явився ще у 1933 р.) "Ukrainian American".

Помітне місце серед діаспорних видань США займала жіноча преса: журнал "Жінка" (1939-1940), "Українка в світі" (1963-1978). Жіночі розділи є і в українсько-американській газеті "Народна воля" та ін.

На Американському континенті виходять десятки українських газет: від популярної там щоденної газети "Свобода" (видається з 1839 р., ідея її - "Пам'ятайте про Україну") до бандерівського "Шляху перемоги", що виходить під гаслом "Київ проти Москви". Не менше журналів - політичних, церковних, корпоративних, наукових… Хоч ціни на поліграфічні витрати зростають, загальна кількість українських видань у США не зменшується. Лише протягом 1987-1988 років побачили світ понад 50 видань у серіях "Монографії", "Джерела і документи", "Гарвардська бібліотека ранньої української літератури", "Публікації фонду українських студій" та ін.

Та все ж справді українським органом стала газета "Америка" за редакцією І. Волянського (виходила з 15 серпня 1886 р.). Останнє число її вийшло 22 лютого 1890 р. Потім почали виходити газети "Руське Слово", "Новий Світ", зрештою нове видання - газета, що стала з 1921 року щоденною, - "Свобода", напрям було визначено як український радикально-нейтральний.

З інших, що виходили в США до 1917 року, варті уваги газети "Хлопський Параграф", яку видавало Товариство "Просвіта", "Гайдамаки". У цілому за період від 1886 року, коли з’явилась перша "Америка", до першої світової війни було 32 різних видання. Деякі з них дійшли до наших днів - "Свобода", "Народна Воля", "Америка" та ін.

Початки української преси в Канаді зародились пізніше, бо, власне, і українська еміграція почала свій рух на цей континент відповідно пізніше. "Канадійський фермер" - перший український тижневик. Однак зауважимо, що ця газета не була, так би мовити, українською, бо служила вона інтересам англійської ліберальної партії. Проте її редакція була в руках українських і, наскільки це було можливо, захищала інтереси української еміграції, відображаючи її національно-культурне усвідомлення. Існував тижневик тривалий час, аж до 1981 року, а далі злився із "Українським Голосом". "Український Голос" став тією самостійною і незалежною газетою канадійських українців, про яку вони мріяли. Розпочавши вихід у 1910 році у Вінніпезі як просвітньої-економічний і політичний тижневик, "Український Голос" проіснував до наших днів. Відмітною рисою цього видання було те, що він з перших номерів присвячував свої сторінки світовим подіям і, що особливо важливо, змаганням на українських землях, зокрема інформації з історії та сучасного життя українського народу.

У Канаді виходили тижневики греко-католицької церкви "Канадійський Русин", Соціалістичної партії "Червоний прапор", а також місячник соціалістів у Канаді і США "Робочий народ". Українська соціал-демократія в Америці започаткувала свій орган "Нова Громада", що виходив до 1913 року. Загалом в Канаді до першої світової війни виходило 24 різних видання, які так чи так, висвітлювали настрої і прагнення української еміграції.

Українська преса в Південній Америці, зокрема в Бразилії, зародилася тоді ж, як і в північного сусіда. Першим і, власне, просвітянським органом став 1907 року двотижневик "Зоря" видавництва Товариства "Просвіта". Цей українсько-бразильський часопис докладає чимало зусиль до свого розповсюдження серед бразильської української еміграції, але через низьку передплату "Зоря" 1909 року змушена припинити своє існування. Далі її заступив двотижневик "Прапор", вік якого теж був коротким - упродовж двох років. Трохи довшим виявилося існування (до першої світової війни) також просвітнього двотижневика "Праця" - органу "Видавничої Спілки".

Варто зазначити, що на початку свого існування преса українських емігрантів ще не мала виразного політичного характеру. Такої особливості вона набуває вже на початку ХХ століття, згуртовуючи українську громаду навколо відстоювання власних соціально-економічних і політичних прав, а також висвітлюючи політичне життя США і Канади. З появою нових переселенців, вже після першої світової війни, форми еміграційного життя українців у цих країнах почали невпинно змінюватися. Так, безпосередньо сам процес залучення новоприбулих емігрантів до громадського життя української спільноти вплинув і на становлення етнічної преси. З'явилося чимало нових видань. Але цей час для української преси був характерний не лише її кількісним зростанням, а й розширенням інформаційного життя, що сприяло її тематичній диференціації та спеціалізації.

З перебігом часу зміст діаспорної преси набрав відчутного етнополітичного характеру, зростала також її роль у національно-культурному житті українства в діаспорі.

У 1877 році хвиля українських заробітчан ринула до Сполучених Штатів Америки. Саме тоді в Нью-Йорку отець Агапій Гончаренко і почав видавати англомовний часопис "Аляска Геральд". Українець з козацького роду Гончаренко розвінчував російський імперіалізм, з його жертвами й національними проблеми в російській тюрмі народів. Майже 20 років українські емігранти у Вашингтоні, Канаді й у Південній Америці були залишені самі на себе. Перші емігранти здебільшого не знали ані своєї належності до національності, ані свого роду, ані свого національно-державного ідеалу. Англосаксонці часто вважали їх за австрійців, поляків і росіян. Несвідомий елемент із Карпатських гір, Лемківщини й Буковини, також з інших частин України часто потрапляв у тенета чужої пропаганди, не знаючи, що тодішні різні релігійні й культурні "опікуни та філантропи" насправді були таємними агентами наших окупантів, які до 90-х років намагалися сіяти в українській діаспорі розбрат і ворожнечу, щоб таким чином позбавити українців єдності в боротьбі за національне визволення, власну самостійну державу та вільний розвиток у ній.

Тоді й українське друковане слово почало закликати читацьку аудиторію до самоорганізації й самодопомоги; українська преса почала плекати між еміґрантами ідеї всенаціональної єдності народу, як передумову національного визволення й самостійної держави: закликала їх дбати про всенаціональне культурне добро, будувати церкви, школи, народні доми, науково-освітні установи тощо - як про свій найдорожчий скарб. Преса стала в українській діаспорі засобом перетворення етносу в свідому націю, мобілізуючи його в економічно-державне будівництво; вона стала мовчазною друкованою зброєю в боротьбі за ідеали народу, за правду та справедливість у боротьбі за демократичний принцип волі народам і волі людині; вона стала на варті для охорони рідного острова на широкому та глибокому чужому морі, для охорони української діаспори від дискримінації й експлуатації. ЗМІ об'єднували людей, будучи найсильнішою сполучною ланкою, задовольняло інформативно-пізнавальні запити часу й найновіших досягнень науки, формувало в народі здоровий світогляд та потребу спільної думки й солідарного чину. Коротко, на сторінках емігрантської преси вільно висвітлювалися найсуттєвіші питання українського народу.

У Канаді, як уже зазначалося, українські пресові органи з'явилися майже на 20 років пізніше, ніж у США. Українські пресові органи, що були розпорошені поселенцями по Канаді, стали джерелом інформації і поширення правди, трибуною патріотизму й національної єдності. Це, насамперед, "Канадський фермер", що й, власне, призначався для фермерів, ніс їм національну свідомість і був джерелом інформації про події в Канаді, Україні та в світі. Проіснував він сімдесят вісім років. Останнє число цього часопису вийшло 9 листопада 1981 року. Далі заслуговує на увагу преса Українського Національного Об'єднання в Канаді "Новий шлях". Вперше, як тижневик націоналістичного напряму, з'явився він 30 жовтня 1930 року в Едмонтоні, а потім з 1933 року почав виходити в Саскатуні, а в листопаді 1941 року "Новий шлях" перенесли до Вінніпега, і нарешті він у 1977 році прижився у Торонто. У видавництві "Новий шлях" виходять друком журнали: "Смолоскип", "Жіночий світ" і "Голос молоді".

Передовим органом преси української діаспори в Канаді став громадсько-політичний тижневик "Гомін України" - орган Ліги Визволення України. Він приваблював увагу широкого загалу, бо був змістовним і естетично гарно оформленим. Більше того, "Гомін України" був найсильнішою ланкою, що об'єднує українських поселенців у їх спільній дії з самоорганізації, самодопомоги, самозахисту. Він ішов у ногу з добою найновіших досягнень науки, став ідеологічною зброєю за національне визволення, за самостійну державу, за демократичний принцип: волю народам, волю людині. З інших часописів згадаємо "Канадійський ранок" (з 1960 року - "Євангелівський ранок"), ще раніше видання "Український голос", "Канадійський українець", "Українські вісті".

З-поміж американської українськомовної преси варто згадати "Америку" - перший періодичний часопис, заснований І. Волянським, що виходила з серпня 1886 року в Шенадо за редакцією Володимира Семеновича, учня Івана Франка. "Америка" сприяла початку українського організованого життя на "вільній землі" Вашинґтона й перестала виходити в 1890 році.

Нелегке народження української преси в Україні та за її межами - процес великого історичного значення. Пресове слово відображає витоки українства, розкриває історію народу, який змушений боротися за своє виживання і розвиток, за майбутнє. Тому історія української преси і нині потребує вдумливого дослідження і глибокого вивчення як в Україні, так і за кордоном. При цьому варто мати на увазі, що українська преса пробивалась на світ самотужки і в порівнянні з західноєвропейською почала функціонувати на півтора століття пізніше від неї.

Становлення українськомовної преси за океаном відбувалося (як і в Україні) за жорстких економічних й соціальних умов, а журналісти-ентузіасти плекали і оберігали, як тремтливий вогник, рідне українське слово, наші традиції і віру. Могутнім чинником формування масової журналістики нового типу є національне відродження України. Вона дає можливість поставити журналістику на об'єктивно-зумовлене місце у демократичному соціумі молодої країни, керуючись перевіреними на практиці світовими стандартами. А журналістика зможе відкрити, розкрити свій творчий потенціал лише тоді, коли стоятиме на національних засадах. Насамперед, йдеться про таку категорію, як журналістика естетики слова і етики дій.

"Творчість за законами преси" знаходить своє найвище втілення у публіцистиці, у художньо-публіцистичних жанрах журналістики. В них фіксується прагнення автора створити чи відтворити етичний ідеал, який виступає у тісному зв'язку з мораллю, соціальними і політичними ідеалами суспільства. Журналістська культура - одна з норм естетичної культури. Вона пов'язана з задоволенням художньо-естетичних потреб особистості. Таким чином, поняття "естетики слова" відображує те спільне, що властиве мистецтву слова в усіх видах та жанрах, допомагає усвідомити і оцінити естетичні критерії та параметри журналістських творів, виробити естетичний стиль журналістики.

Постійне теоретичне осмислення продукту журналістики - преси від давніх часів до сьогодення, включаючи і зарубіжні діаспорні українськомовні видання, сприятиме наповненню інформаційного поля України, що дасть можливість вітчизняній журналістиці на світовому рівні стати важливим засобом публічного демократичного функціонування сучасного громадянського суспільства.


1. Субтельний О. Україна.: Історія.- К.: Либідь, 1991.
2. Боровик М. Українсько-канадська преса та її значення для українських меншин в Канаді.- Мюнхен, 1977.
3. Чічановський А., Шкляр В. Політика. Преса. Влада. - К., 1993.
4. Марунчак М. Історія українців Канади.- 2-ге вид. - Вінніпег, 1990. - Т. 1.
5. Куропась М. Історія української еміграції в Америці. - Нью-Йорк, 1984. - 89 с.