Українська національна ідея у періодичній пресі діаспори до Другої світової війни В. В. Чекалюк

Українська національна ідея у періодичній пресі діаспори до Другої світової війни
В. В. Чекалюк

В. В. Чекалюк,
асп.
УДК 070.19
Українська національна ідея у періодичній пресі діаспори до Другої світової війни

У статті аргументується те, що діаспорні ЗМІ були важливим засобом передавання етнічної інформації, творцем громадської думки, невід`ємною частиною громадського життя української етнічної спільноти.

This article gives prove to the idea that Diaspora's mass communication media had been the important means of distribution of ethnical information a creator of public opinion and an integral part of social life of ethnical Ukrainians.

Темі етнічної ідеї, у даному випадку української, у періодичній пресі діаспори до Другої світової війни відведено чимало окремих матеріалів і навіть цілих видань. Шляхи становлен-ня української діаспори та її преси були не легкими, а подекуди й трагічними. Проте преса діаспори була і залишається не лише засобом передавання етнічної інформації, а є одним із каналів збереження ідентичності українців. Тож проблеми народження, розвитку і стано-влення української закордонної преси не лише заслуговують на ретельне дослідження, а й є насущною науковою і політичною потребою в процесах національного відродження України як самостійної демократичної держави. Актуальність дослідження полягає в тому, що нині ми говоримо вже не просто про окремо взяту діаспору та її пресу, а маємо сьогодні спільно-ту – світове українство як результат об'єднання західної і східної діаспор.

Тільки надзвичайні причини спонукали українців залишати свою батьківщину: татар-ська навала, колонізація Слобожанщини в XVII столітті, так звана мазепинська емігра-ція після поразки шведського короля Карла XII і гетьмана Івана Мазепи під Полтавою 1709 року, зруйнування Запорізької Січі царицею Катериною ІІ 1775 року… Але були й нестерпні суспільно-економічні та національно-політичні умови, жорстока політика оку-пантів, нещадна експлуатація російської влади, заборона української мови. Згодом від-плив на чужину охопив ширші верстви населення, і вже в 1870-х роках започаткувалася західноєвропейська і заокеанська еміграції. З'являється й діаспорна преса [6].

Велика хвиля українських заробітчан ринула 1877 року до Сполучених Штатів Америки. Саме тоді в Нью-Йорку отець Агапій Гончаренко і почав видавати англомовний часопис "Ala-ska Herald", який розвінчував російський імперіалізм з його жертвами й національними про-блемами в російській тюрмі народів.

Свобода – один із перших українських передових друкованих органів у "вільному сві-ті". Спочатку це був двотижневик, з 1894 року – тижневик, з 1915 – виходить тричі на тиждень, а з 1921 року й донині – це щоденне видання. Г. Грушка був основоположником "Свободи", її першим видавцем і редактором. Перший номер "Свободи" вийшов 15 вересня 1893 року в Нью-Джерсі. Перша конвенція УНС 1984 року визнала "Свободу" як свій офіційний друкований орган.

Газета прагнула також налагодити зв`язки з українською еміграцією в інших країнах, зокре-ма в Бразилії, Канаді. У Канаді до появи діаспорної преси "Свобода" була єдиним інформа-ційним каналом, який з`єднував канадських українців з українською еміграцією США. Газе-та не тільки давала інформацію, а й виховувала читачів у національно-патріотичному дусі, сприяла підтримці їхньої етнічної самосвідомості. Регулярно вміщувалися художні твори: опо-відання Марка Вовчка, П. Куліша, С. Руданського, В. Стефаника, В. Винниченка, М. Вороно-го, Б. Лепкого, О. Олеся та ін. Але, мабуть, найчастіше звучало слово Каменяра – Івана Франка.

Різноманітність рубрик видання давала можливість широко висвітлювати питання, пов`язані з громадсько-політичними, церковно-релігійним, культурно-освітнім життям української діаспори.

Матеріали "Свободи" цінні нині тим, що зберегли безпосередні й чи не єдині свідчення про початки імміграції, проблеми української етнічної меншини в структурі американсько-го суспільства.

Майже 20 років українські емігранти на вільній землі Вашингтона, у Канаді й у Півден-ній Америці були залишені напризволяще. Перші емігранти здебільшого не знали ані своєї належності до національності, ані свого роду, ані свого національно-державного ідеалу. Англосаксонці часто вважали їх за австрійців, поляків і росіян. Несвідомий елемент переваж-но з Карпатських гір, Лемківщини й Буковини потрапляв у тенета чужої пропаганди, не знаю-чи, що релігійні й культурні "опікуни та філантропи" насправді були таємними агентами наших окупантів. До 90-х років вони намагалися сіяти в українській діаспорі розбрат і во-рожнечу, щоб позбавити українців єдності в боротьбі за національне визволення, власну само-стійну державу та вільний розвиток у ній.

За таких обставин українська преса взяла на себе роль учителя, вихователя, порадника, ін-форматора, організатора й захисника української ментальності, збереження національної ідеї. Українське друковане слово закликало читацьку аудиторію до самоорганізації й самодопо-моги; українська преса плекала між еміґрантами ідеї всенаціональної єдності народу як передумову національного визволення й самостійної держави, закликала дбати про всенаціональне культурне надбання, будувати церкви, школи, народні будинки, науково-освітні установи тощо. Преса стала в українській діаспорі засобом перетворення етносу в свідому націю, мобілізуючи його на економічно-державне будівництво.

У Канаді, як уже зазначалося вище, українські друковані видання з'явилися майже на 20 років пізніше, ніж у США. Тут перший етап еміграції – переважно хлібороби, ремісники і робіт-ники з Галичини і Буковини, із Закарпаття і Волині – припадає на 1896–1914 роки. Колискою українського поселення у Канаді стала Манітоба, а столицею українців Канади – Вінніпег.

Українська преса в Канаді була джерелом інформації і поширення правди, трибуною па-тріотизму й національної єдності [5]. Це, насамперед, "Канадійський фермер", який про-існував сімдесят вісім років. Останнє число цього часопису вийшло 9 листопада 1981 ро-ку. Заслуговує на увагу видання Українського Національного Об'єднання в Канаді "Новий шлях". Вперше як тижневик націоналістичного напряму з'явився він 30 жовтня 1930 ро-ку в Едмонтоні, а потім з 1933 року почав виходити в Саскатуні, а в листопаді 1941 року видання "Нового шляху" перенесли до Вінніпега, і нарешті часопис у 1977 році прижився у Торонто. У видавництві "Новий шлях" виходять друком журнали: "Смолоскип", "Жі-ночий світ" і "Голос молоді".

Передовим органом преси української діаспори в Канаді був громадсько-політичний тижневик "Гомін України" – орган Ліги Визволення України. Він приваблював широкий загал читачів, бо був змістовним і гарно оформленим. Більше того, "Гомін України" був найсильнішою ланкою, що об'єднувала українських поселенців у їх спільній дії з самоор-ганізації, самодопомоги, самозахисту. Він ішов у ногу з добою, висвітлював найновіші досягнення науки, відстоював демократичний принцип: волю народам, волю людині.

З інших часописів згадаємо "Канадійський ранок" (з 1960 р. – "Євангелівський ранок"), ще раніше видання "Український голос", "Канадійський українець", "Українські вісті".

У 1919–1920 роках виходить у Берліні газета "Український Прапор". Тут же за редак-цією 3. Кузелі виходить тижневик "Нове Слово", а згодом, у 1921–1922 роках "Українське Слово", спочатку двічі на тиждень, а потім (1922) як щоденна газета за редакцією Д. До-рошенка та 3. Кузелі.

У Відні починають виходити "Боротьба" (1920) – тижневик, який відстоював інтереси трудівників, та "Нова Доба", за редакцією В. Винниченка. У 1919 році за редакцією В. Піснячевського – тижневик "Воля", потім "Воля України". Під вмілим проводом стала "Воля" широкоінформативним часописом. Чимало місця на її шпальтах було відведено публі-цистиці. В 1920–1922 роках у Відні виходило популярне видання "Борітеся – Поборете" під проводом М. Грушевського та за участі М. Шрага, М. Шаповала, М. Чечеля та ін. Побачили світ десять випусків, з яких шостий повністю присвячений проекту програми УПСР.

З 1922 року виходить у Празі "Соціалістична Думка" як продовження "Вільної Украї-ни", що з січня 1921 року почала друкуватись у Львові. У Варшаві 1921 року виходить що-денна газета під проводом О. Саликовського "Українська Трибуна". Це інформаційний ор-ган, що друкував статті на політичну, економічну, історичну, літературну тематику. Спів-робітниками були А. Ніковський, О. Лотоцький, В. Садовський, К. Мацієвич, Д. Геродот.

Ідеологічним органом гетьманців став журнал "Хліборобська Україна", що в 1920–1925 роках виходила збірниками під проводом В. Липинського. У перші роки еміграції з'яв-ляються також видання з літератури, мистецтва, національно-культурного життя, військо-ві, історичні видання.

У 1920 році у Відні за редакцією О. Олеся починає виходити журнал "На переломі", який мав на меті "стати осередком чистого духового життя за кордоном... висловом націо-нального сумління...". На його шпальтах були статті М. Грушевського, С. Черкасенка, О. Колесса, Б. Лепкого, С. Шелухина...

Другим суспільно-літературним і науковим органом стала "Нова Україна", що 1922 року почала виходити з ініціативи Українського Громадського Комітету в Празі як двотижневик громадсько-культурного та економічного життя. Ініціаторами видання були М. Шаповал, Н. Григорієва, Н. Багацький, Б. Мартос. 3 січня 1923 року "Нова Україна" перетворилася на товстий журнал-місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя і виходила до 1928 року. Спочатку за редакцією М. Шаповала, В. Винниченка та секретаря редакції П. Ба-гацького, а згодом за редакцією Н. Григорієва, М. Галана, С. Довгаля, Б. Залєвського. Часопис згуртував найширші літературні, наукові й публіцистичні сили, друкував твори старших і молодих авторів з еміграції. Пролунав тут голос українських письменників із-за "залізної заві-си" (В. Підмогильний та ін.), з якими журнал підтримував тісні зв'язки.

Варто згадати військово-літературний журнал "Табор", який почав виходити з 1923 року у Каліші за редакцією генерала В. Куща та полковника М. Садовського, у якому співпрацюва-ли С. Дельвіга, П. Шрамченко, Т. Олесюк та ін. Спочатку видавці хотіли присвятити це видан-ня розробці військової тематики, але вже в третьому номері знайшли місце ідеологічні, по-літичні та полемічні статті, витримані в дусі концепції, що відстоював С. Петлюра.

Не меншого значення і популярності здобув і орган, присвячений історії визвольних змагань, "За Державність!". Зібрав він на своїх сторінках чимало цінного матеріалу. У ньому друкували-ся праці з історії боротьби українського народу за державність. Виходив він товстими збірника-ми і проіснував до Другої світової війни.

Популярний громадсько-політичний та інформативний тижневий журнал "Тризуб", за-снований С. Петлюрою у 1925 році у Парижі, виходив без перерв до 1939 року як речник і захисник ідей, покладених в основу Української держави в формі Української Народної Республіки (УНР).

Із спеціальних видань цього часу треба згадати ще й бібліографічний журнал "Український Медичний Вісник", який почав виходити у Відні 1921 року за редакцією Дмитра Антоновича.

У 1923–1939 роках преса української еміграції охоплює різні галузі національно-су-спільного життя і потребує спеціального огляду. Зокрема, у цей час виходить у різних місцях Європи низка видань з назвою "Вісті". 3 інформаційних органів цього часу насампе-ред треба згадати "Українську Кореспонденцію" (скорочено: "Українкор"), що виходила в Празі під час пацифістських подій на західноукраїнських землях. За редакцією Я. Зозулі і Г. Денисенка видання з'являлося українською і чеською мовами (1930–1931).

За змістом кількість видань
1. Суспільно-політичних …....………….…. 87
2. Літературно-наукових, мистецьких ... 27
3. Для молоді і дітей .......……………........ 19
4. Професійно-фахових .............………... 24
5. Церковно-релігійних ...............……….. 9
6. Для жінок .........................………….…. 6
7. Спортивних ......................……………... 5
8. Гумористично-сатиричних .......…....... 2
9. Загальноінформаційних ........……...... 23
За періодичністю:

1. Щоденні газети ..................….…........ 7
2. Тричі на тиждень ............................. 3
3. Двічі на тиждень ..............….……........ 1
4. Тижневики .....................…………...... 38

Іноземними мовами (англійською, польською, німецькою, французькою, чеською):
Журналів ...................……............ 13288
Газет і бюлетенів …………...……........ 11021

Усі вони відстоювали національно-визвольну ідею соборності України. Були речниками непохитної волі українського народу, висловленої Т. Шевченком: "У своїй хаті – своя правда, і сила, і воля!" [1].

Першим осередком української інформаційної служби став Відень. У грудні 1918 ро-ку тут організовано Українську Пресову Службу. Створено чимало пресових бюро за відновленої Української держави 1918–1920 років і за кордоном при українських посоль-ствах. Постала низка агентур і пресових бюро між двома світовими війнами, які ознайомлю-вали світ із правдою про Україну.

Знову ж таки у Відні безпосередньо після Першої світової війни було засновано Товари-ство українських журналістів. Там же з'явилася професійна пресова організація "Союз українських журналістів і письменників на чужині". У червні 1946 року в Німеччині за-родилася "Спілка українських журналістів на чужині", яку очолювали, зокрема, С. Банде-ра, М. Коновалець та ін.

Перша світова війна викликала чергову фазу української еміграції. На рідних землях українська преса зазнала жорстоких утисків, переслідувань і гніту: її видання конфіскову-вали, друкарні закривали, а редакторів і працівників пера часто ув'язнювали.

В Америці під час Другої світової війни з'явилися два об'єднання – "Національно-демокра-тичне об'єднання журналістів" і "Спілка українських журналістів Америки" (СУЖА, 1952). Така спілка була утворена і в Канаді (1957). Ці спілки в 1966 році об'єдналися у "Світову Феде-рацію українських журналістів".

З огляду на вищезгадані обставини, виникає потреба аналізувати ті чи ті видання, враховуючи ефективність їх впливу на свідомість людей. "Розглядаючи інформацію з на-ціональним забарвленням, що подається через етнічну пресу, важливо не лише поділити і формалізувати її за окремими напрямами і групами, а й з'ясувати, як саме ця інформа-ція допомагає формувати певне етнічне самовідчуття і етнічну поведінку в представників українського етносу, які перебувають за межами ядра, тобто поза Україною. У той же час не менш важливо визначити роль і місце діаспорної преси у відтворенні етнічної мен-шини українців США і Канади" [4].

Отже, перша українська газета, яка виходила на Американському континенті досить тривалий час, – "Свобода". Це було щоденне видання – орган Українського народного сою-зу. Часопис мав найбільший, порівняно з іншими українськими виданнями у США, ти-раж і здобув велику популярність серед американських громад українського походження. Газета зробила значний вплив на розвиток української преси в Америці, сприяла збере-женню національних культурних традицій переселенців. "Свобода" намагалася займати позапартійну позицію і ставила за мету об`єднати українців на платформі всенаціональних прагнень і вірувань. Незважаючи на цензурні утиски, висвітлювалося життя на етнічній батьківщині, газета виступала проти москвофільства, тобто стояла на виразних національ-них позиціях. На сторінках "Свободи" розповідалося про життя українських переселен-ців, їх важку працю на будівництві залізничних шляхів. При цьому позиція видання – за-хист економічних інтересів української робітничої еміграції. У багатьох матеріалах наго-лошувалося, що українські переселенці не можуть відстоювати свої соціально-економічні права через неорганізованість.

Українська преса з'явилися в Канаді майже на 20 років пізніше, ніж у США. Згадую-чи поселення в Канаді вже в першій половині ХІХ століття (у 1810–1817 рр. Андрій Янков-ський із Тернополя), тобто до 1891 року – саме ця дата офіційно вважається початком української еміграції до Канади – приїзд до Манітоби І. Пилипова (1859–1936) й В. Єли-няка (1859–1956) з Галичини, які згодом емігрували до Альберти.

Для розпорошених по Канаді поселенців українська преса стала багатогранним джере-лом інформації, плацдармом для живого спілкування, поширення правди, а також трибу-ною патріотизму й національної єдності.
1. Животко А. Історія української преси. – Мюнхен, 1990. – 260 с.
2. Гриценко О. Збереження української етнічної самобутності (на прикладі періодичної преси США). – К., 1997. – 208 c.
3. Боровик М. Українсько-канадська преса та її значення для українських меншин в Канаді. – Мюнхен, 1977. – 168 c.
4. Коновець О. Український ідеал. – К.: Просвіта, 2003. – 193 с.
5. Куропась М. Історія української еміграції в Америці. – Нью-Йорк, 1984. – 89 с.
6. Марунчак М. Історія українців Канади. – 2-ге. вид. – Вінніпег, 1991. – 240 с.