Концептуальні засади журналу "За соборність" (1932–1935) – неперіодичного органу товариства імені Петра Могили

Концептуальні засади журналу "За соборність" (1932–1935) – неперіодичного органу товариства імені Петра Могили
М. А. Левчук
асп.
УДК 070.482


Досліджується неперіодичний орган Товариства імені Петра Могили "За соборність" у проблемно-тематичному аспекті. Увагу зосереджено на з'ясуванні концептуальних засад названого часопису. Також аналізуються публікації І. Власовського – редактора видання.

Non-periodical organ of society named after Peter Mohyla "Za Sobornist" is examined through problematic-subject aspect. Conception of this edition and I. Vlasovsky's publications are analyzed.

Актуальність дослідження. Лише з кінця ХХ ст. учені мали змогу об'єктивно досліджувати українську церковну періодику. Активізація діяльності церкви, підвищення ролі релігії у громадському житті зумовили глибше наукове зацікавлення цим сегментом преси. Тому сьогодні актуальним є питання ґрунтовного вивчення друкованих видань Української православної церкви.

Українське державотворення безпосередньо пов'язане зі ставленням суспільства до церкви. Адже релігія – один із найголовніших чинників, що впливають на формування світогляду народу. У цьому контексті слушною є думка А. Юраша, який стверджує, що "недооцінка церковного фактору чи його гіпертрофоване розуміння часто заважають Церкві стати вагомим фактором стабілізації і консолідації нації" [1, 3].

Методологічною базою для наукового пошуку стали праці науковців: А. Бойко [2], В. Борщевича [3; 4], В. Денисюка [5], С. Костя [6], І. Мілясевич [7], І. Павлюка [8; 9], А. Юраша [1] та ін. Зазначені дослідники розглядають ті чи інші аспекти функціонування церковної преси, наголошуючи на необхідності її вивчення як складника загальноукраїнської журналістики.

Чимало праць сучасних пресознавців присвячено бібліографічним пошукам у межах певного регіону: М. Васильчука [10], В. Габора [11], І. Герман [12], В. Гутковського, І. Крупського та П. Федоришина [13], О. Дроздовської [14], М. Романюка [15], Н. Сидоренко, О. Сидоренко та О. Школьної [16], Л. Сніцарчук [17] та ін. Проте церковна преса різних конфесій представлена недостатньо.

Малодослідженим залишається питання функціонування регіональної періодики православної церкви і волинських видань зокрема.

Метою нашої розвідки є з'ясування концептуальних засад журналу "За соборність" (Луцьк, 1932–1935) – неперіодичного органу Товариства імені Петра Могили.

Мета обумовила такі завдання: розглянути журнал "За соборність" у проблемно-тематичному аспекті; визначити автуру названого часопису; узагальнити концептуальні засади журналу.

Важливим джерелом вивчення періодики Православної церкви Волині початку ХХ ст. є великий пласт видань, що зберігаються у фондах Волинського обласного державного архіву: незалежний орган українського культурного і церковного відродження "На варті" (Володимир-Волинський, 1925–1926), незалежний місячник українського церковного відродження "Рідна церква" (Володимир-Волинський, 1927), церковно-народний ілюстрований тижневик "Духовний сіяч" (Кременець, 1928–1931), неперіодичний орган Товариства імені митрополита Петра Могили "За соборність" (Луцьк, 1932–1935), двотижневик "Церква і нарід", присвячений церковним і громадським справам (Кременець, 1935–1938), релігійно-громадський часопис для народу "Шлях" (Луцьк, 1937–1939).

На особливому значенні української церковної преси (і волинської зокрема) наголошує науковець В. Борщевич: "Волинь 20–30-х років зробила вагомий внесок у життя Української церкви, розвинувши ряд церковних видань з оригінальним змістом. Враховуючи, що край залишався чи не єдиним з українських територій у складі Другої Речі Посполитої, де існувала україномовна церковна періодика, значення її ще більше зростало. Статті з історії Української православної церкви, дописи з парафій, рецензії, огляди, інформації виховували віруючих у дусі українського православ'я, здійснювали велику духовно-просвітницьку роботу. Сам факт існування української православної преси на Волині зміцнював авторитет національного православ'я, стверджував готовність православних українців мати власну Помісну Церкву" [4, 104].

Серед найвагоміших видань, що ініціювали український національно-церковний рух у 30-х рр., дослідник називає неперіодичний орган Товариства імені митрополита Петра Могили журнал "За соборність" (1932–1935).

Журнал мав відносно сталу і чітку композиційну форму: обов'язковою була інформація про діяльність Товариства імені Петра Могили (рубрики "З життя Товариства ім. Митрополита Петра Могили", "Літопис життя Товариства ім. Митрополита Петра Могили", "Богословська Секція при Товаристві ім. Митрополита Петра Могили"), також містилися відомості про церковний рух на Волині (рубрика "Матеріяли до історії українського церковного руху").

Щодо автури видання "За соборність", то найчастіше його дописувачами були професор Іван Власовський (редактор-видавець часопису), відомий український учений-богослов Михайло Кобрин, освітній і громадський діяч Василь Біднов, а також Б. Білецький, Є. Сакович, Т. Стоянов, А. Світич-Туберозов, публікувалися проповіді митрополита Діонісія, релігійні оповідання священика А. Кроуша. Значна кількість матеріалів підписана псевдонімами (Лірник, Місіонер, Самовидець, Credo) та криптонімами (Б., В., І. В., П.-о. М. С., Д. Г. Д., К. М. та ін.).

Церковний часопис згадується В. Денисюком у "Нарисах історії засобів масової інформації Волині ХХ–поч. ХХІ ст." [5,12]. Короткі відомості про журнал "За соборність" містяться у першому томі книги "Періодика Західної України 20–30-х рр. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії" [18, 100]; у бібліографічному дослідженні М. Мартинюка [19, 86–87]; списку періодичних видань Волині, Полісся, Підляшшя та Холмщини [20].

Редакція видання "За соборність" розташовувалась у м. Луцьку (спочатку на вул. 3 Мая, 28, а згодом – на вул. Голувки, 8). Часопис виходив у світ у друкарні М. Шнайдера. Відповідальним редактором журналу був Іван Власовський (1883–1969) – церковно-громадський діяч, член Товариства імені Петра Могили в Луцьку, член комісії з перекладу богослужбових книг, учасник українізації православного церковного життя на Волині 20–30-х рр.

Провідна ідея часопису – єднання Української православної церкви – декларувалася кожною публікацією. Ця ж мета була в основі концепції Товариства імені Петра Могили (утворене в листопаді 1931 р.): церковна та державна незалежність українського народу. Також Товариство опікувалося культурно-освітніми справами. Зокрема його заходами в Луцьку було організовано перші на Волині курси української мови для неписьменних і малописьменних дорослих.

Принагідно зазначимо, що через три роки після заснування Товариства імені митрополита Петра Могили, а саме 9 жовтня 1934 р., відбулися збори богословів, на яких було вирішено створити Богословську секцію при Товаристві. Головувати доручили отцю Оресту Мількову, після смерті якого ці повноваження перейшли до його заступника – інженера Юрія Константинова. Найголовнішу увагу Управи Богословської секції було зосереджено "на заснуванні та впровадженні видавництва" (зокрема за сприяння владики Полікарпа та отця М. Телєжинського видано "Православний молитовник для дітей", партитуру на мішаний хор "Співи на Літургії св. Іоанна Золотоустого", церковні співи на мішаний хор "Панахида") [21, 5].

У першому числі редакція "За соборності" так окреслює своє завдання: "Та при соборному розумінні Церкви – тіла Христова, а особливо тепер, перед лицем страшної небезпеки морального роскладу й духовної кризи повоєнного життя, обов'язком святим є і кожного вірного, що почуває в собі силу і здібність допомогти пастирству зберігти стадо Христове, розшукати і з'єднати "блукаючих", не дати їх на здобич "польовому звірю". Цей обов'язок бере на себе і наш скромний орган "За соборність". Виясненню і зміцненню христіянських поглядів на світ і людське життя, в протилежність особливо матеріалістичному світоглядові, питанням соборного устрою церкви в зв'язку підготовкою до Краєвого Собору нашої Православної Церкви, а через те саме взагалі питанням оживлення національно-релігійного, церковно-громадського і парафіяльного життя, освітленню положення нашого сільського пастирства та його сучасних завдань, висвітленню основ Православ'я в зв'язку з пропагандою унії та сектантства, справам унормування правного положення нашої Церкви в державі, історичному освітленню минулого Православної Церкви в Річі Посполитій Польській та всяким иншим пекучим справам релігійного, церковно-православного життя – присвятимо наші скромні сили, керуючись в основному заповітом Апостола: "Духа не вгамуйте, пророцтвами не гордуйте, всього досліджуйте, доброго держітесь" (Сол. V, 19–21)" (тут і далі збережено правопис та орфографію джерела. – М. Л.) (1932. – Ч. 1. – С. 4).

Цікавим і науково цінним джерелом є книга В. Борщевича, в якій автор вміщує біографічні нариси і інформацію про православних єпископів, священиків, дияконів, ченців і черниць, церковнослужителів та церковно-громадських діячів Волині – жертв тоталітарних режимів ХХ ст. На основі невідомих та маловідомих документів і матеріалів, спогадів повертаються із забуття імена сотень мучеників і сповідників волинської землі [3].

У монографії вченого містяться ґрунтовні відомості про життя і діяльність І. Власовського (редактора журналу "За соборність"): "Іван Власовський народився у сім'ї псаломщика (згодом диякона) Федора і Марфи у с. Вільшанка Харківської губернії. Освіту здобував у Харківській духовній школі та місцевій духовній семінарії, яку закінчив з атестатом першого розряду. Згодом Іван Власовський продовжив навчання у Київській Духовній Академії, яку закінчив у 1908 р. зі ступенем кандидата з богослів'я. <…> У вересні 1918 р. його призначено директором гімназії у Луцьку. У цей час І. Власовський активно займався громадськими справами, особливо у просвітянському русі. <…> Після звільнення з роботи в гімназії Іван Власовський цілковито переключився на громадську й політичну діяльність. <…> 1930 р. став своєрідним вододілом у церковному житті Волині. Українські посли з Безпартійного блоку співпраці з урядом розпочали активний наступ на москвофільство в Церкві. І. Власовський визнав за потрібне співробітничати з цією групою. Тому у 1931 р. його обрано генеральним секретарем Товариства Петра Могили, створеного за ініціативою угодовських діячів краю. Професору також доручено бути відповідальним редактором неперіодичного органу Товариства – журналу "За соборність" [3, 60–61]. Так, дослідник описує основні віхи біографії І. Власовського, наголошуючи на плідній діяльності Івана Федоровича як церковно-громадського діяча.

Редагуючи журнал "За соборність", Іван Власовський публікує тут і власні статті. Зокрема у матеріалі "До питання про виборне духовенство" автор простежує актуальну на той час проблему церковного устрою: "Найвагомішим є те, що та ж атрофія церковно-парафіяльного життя получена в спадщину, продовжується у нас і донині. Образ пастиря, котрого кличе сучасне складне і трудне церковне життя, досить є викристалізований. Духовенство наше мусить бути не тільки моральним (і то не в означеннях тільки негативних, як "не пяниця", "не розпустний" і т. д.), але й поважно освіченим. Воно мусить також бути національним" (1932. – Ч. 4. – С. 6). Зазначимо, що активно обговорювалися на сторінках православної преси питання церковної реформи, мови богослужіння, виборності духовних посад.

Про широку обізнаність І. Власовського не лише у сфері церковно-релігійній, але й літературній свідчить його розвідка "Шевченко в релігійнім світлі" (1934. – Ч. 8. – С. 18–24). У православній пресі ставлення до письменника було неоднозначне: від проголошення україноманом до "таврування" атеїстом, який виступав проти церкви. І. Власовський називає Т. Шевченка найбільшим нашим поетом, а його творчість – зразком надзвичайного ліризму. На основі цитат із віршів митця автор розглядає його як людину релігійну. Творчості Кобзаря присвячено також й інші статті І. Власовського: "Шевченко – поет національної туги" (Церква і нарід. – 1937. – Ч. 5. – С. 160–166), "Поезія Шевченка в світлі релігійної думки" (Церква і нарід. – 1935. – Ч. 3–4. – С. 76–88).

Також Іван Федорович на шпальтах часопису публікує статтю, за його словами, "посмертну згадку" в пам'ять про свого вчителя – Дмитра Івановича Богдашевського (єпископа Василія, доктора богослов'я, останнього ректора Київської духовної академії). І. Власовський, наголошуючи на численних заслугах Д. Богдашевського, називає себе його послідовником поряд із такими іменами, як В. Біднов, О. Громадський, О. Лотоцький, Є. Богуславський, В. Федоренко, Л. Данилевич та ін. Так, "вдячний учень" величає професора "першорядною науково-богословською силою" і вважає, що згадати покійного Дмитра Богдашевського "добрим словом" є його обов'язком (1933. – Ч. 6. – С. 32).

У жанрі некрологу написано ще одну статтю – посмертну згадку про члена Товариства імені П. Могили митрофорного протоієрея Ореста Мількова (підпис І. В.) (1935. – Ч. 9. – С. 35–36). Орест Мільков – настоятель Луцького кафедрального собору, видатний пастир, передовий борець за церковно-соборні ідеї. Він зіграв велику роль у відродженні релігійного життя Волинського краю.

Значна частина публікацій у часописі підписана криптонімом І. В. Концептуальна основа статей, їх тематична спрямованість, стильові особливості свідчать, що автором цих матеріалів був Іван Власовський.

Велика увага у виданні приділялася питанням, що обговорювалися на зборах місцевого духівництва. Зокрема одне із чисел часопису майже повністю присвячене висвітленню звітності Волинських єпархіальних зборів. Так, вказується на їх відмінності від попередніх зборів: "Бо дійсно оті зібрання о. о. благочинних, які час від часу відбувались на протязі останнього десятиліття, були "казьонними", нічого спільного не мали з ідеями соборності і зведені були в суті речи до виконання єдиної формальності – погоджуватися з проектом бюджету в загальній сумі, просячи тільки Консисторію скоротити той бюджет, невідомий о. о. благочинним, "по можливості до можливого мінімума"… Тому Волинське Єпархіальне Зібрання 29–30 січня 1935 р., що знаменувало, як Зібрання виборних представників од духовенства єпархії, поворот до відродження соборності, стало історичною подією в житті Волинської Єпархії" (1935. – Ч. 9. – С. 6). Серед порушеної проблематики зборів – українська мова богослужіння, підготовка кваліфікованих кадрів, виборність на високі духовні посади, складення нових шкільних програм та підручників українською мовою, організація місійної праці в єпархії (організація місійних курсів, хресні ходи, видання місійної літератури) тощо. Тобто поряд із глобальною ідеєю соборності вирішувалися проблеми місцевого значення, які є складниками вседержавних.

Що стосується питання мови богослужіння, то воно неодноразово порушувалося на шпальтах часопису "За соборність". У статті М. Кобрина "Наша церковна вимова в кінці 18 століття" зазначено: "Коли ми заглянемо до старих церковних та парафіяльних книг, то побачимо, що духовенство волинське в кінці 18 і на початку 19 століття не було подібне до духовенства нашого часу. Тодішнє духовенство було близче до народу, не цуралося його вимови, а навпаки користалося нею не лише в приватному житті, але й у всій церковній практиці" (1934. – Ч. 8. – С. 12). У часи архієпископа Олексія (Олександра Громадського) – першого і єдиного ректора Волинської семінарії з вибору – українською мовою, якою розмовляло місцеве православне населення, велася Божа служба, незважаючи на численні заборони (державною мовою в російський період була російська, у польський – польська).

Одним із найголовніших аспектів було порушення проблеми автокефалії церкви. Цьому важливому питанню присвячено чимало статей: "В боротьбі за Автокефальну Православну Церкву в Польщі" (1933. – Ч. 74. – С. 24–31); "Голос польської преси про організацію Православної церкви в Польщі" (1932. – Ч. 4. – С. 17–19) (обидві публікації за підписом: Б.); А. К. Світич-Туберозов "Соборное и выборное начала в жизни православной Церкви" (1932. – Ч. 1. – С. 21–26); Т. Стоянов "О народности в Церкви" (1932. – Ч. 4. – С. 16).

Зазначимо, що питання реформування церковного устрою було. Тому й публікувалися на шпальтах часопису статті, в яких автори висловлювали ідеї автокефалії, народності, соборності, національності Церкви. Висновком до зазначених вище матеріалів може бути публікація І. Власовського "Товариство Петра Могили про сучасне положення в Православній Церкві в Польщі", де автор називає основні перешкоди на шляху до церковної реформи: "Найголовніше одначе сприяє ширенню скептичних щодо відродження соборности в нашій Церкві настроїв те, що в сучасному житті ніщо не вказує нам на наближення церковної реформи. Увесь уклад теперішнього церковного життя Православної Церкви в Польщі зовсім не виявляє охоти чи наміру до відновлення соборних традицій, продовжує жити формами й духом, що залишились від Церкви Російської. <…> Не буде миру в Церкві, коли б спробовано використати Собор у цілях закріплення того сумного насліддя, що діставалось нашій Церкві, як б. частині Церкви Російської, де церква була використувана як знаряддя політичної й соціяльної реакції та русифікації в політичних цілях" (1933. – Ч. 7. – С. 5–7).

Розглядаючи часопис "За соборність", науковець І. Павлюк наголошує: "До недоліків у цьому виданні варто, на нашу думку, віднести вузькоспеціальність, тобто розрахунок лише на читача-члена Товариства ім. Петра Могили. Це не сприяло його популярності" [8, 39]. Погодимося щодо тези про "вузькоспеціальність" журналу, але саме такою була мета, яку редакція декларувала в першому числі випуску – проводити ідею соборності з метою згуртування навколо ідеї церковної та державної незалежності українського народу.

Не постійною, але важливою була рубрика "Бібліографічні замітки". Тут подавалася інформація про нові книги, які розповідали про минуле та теперішнє Української церкви: "За Українську православну церкву" Кремянець на Волині. В-во П. Табінського" (зб. статей); "За з'єднання св. Божих Церков". Підстави до з`єднання церкви Східньої з Західньою. Кремянець на Волині. В-во П. Табінського" (автор підписався криптонімом І. В.) (1932. – Ч. 4. – С. 23); "Архієпископ Алексій. Отношеніє митрополита Петра Могилы к уніи с Римом. Варшава. 1932. стр. 87" (підписано криптонімом В.) (1933. – Ч. 5. – С. 27).

Деякі публікації журналу "За соборність" присвячені з'ясуванню питання взаємовідносин духівництва і народу. Скажімо, у статті П.-о. М. С. "Пастирь на село" висловлюється ідея важливості пастиря для парафіян не лише як духівника, а й як вихователя: "Пастиреві Церкви Христової, щоб бути корисним діячем серед сільського українського народу, потрібно знати життя того народу, його погляди на світ, а також потрібно уважно приглядатись до того, чого бажає і чекає від свого пастиря український нарід, крім відправи церковних служб і треб. Відомо, що кожний священик є не тільки священослужитель, но і духовний пастирь, який своєю живою особою так чи інакше впливає на нарід і духовно – морально виховує своїх парафіян" (1933. – Ч. 5. – С. 21).

Основна думка наступного матеріалу висловлена в самому заголовку публікації Д. Г. Д. "Дещо про наближення пастирів до пастви". У статті зазначено, що духовна особа повинна бути інтелігентом та людиною освіченою, адже її мета – нести користь громаді: "Велика частина нашого духовенства дуже ревно дбає про непорушність авторитету носителів апостольської благодати в Священстві. Думаю, що повинні про це дбати всі, як духовні, так і всі вірні, бо без авторитету прийде до розвалу і деморалізації в громадському житті. <…> Одначе при всім тім помічається часто брак на селі інтелігентного і освіченого проводу. І ці доморощені культуртрегери, йдучи самопасом, часто сходять на манівці, та зі всієї їхньої праці не виходить жадної користі ні для громадянства, ні для церкви, а буває навпаки ще й шкода" (1933. – Ч. 5. – С. 23).

Серед тем публікацій – статті власне релігійного змісту (церковні вірші, оповідання, біблійні перекази): Лірник "У Різдвяну ніч" (1933. – Ч. 5. – С. 3); "У Святий вечір" (1933. – Ч. 5. – С. 4); "Слово про Святу Пасху св. Іоана Золотоустого" (1933. – Ч. 6. – С. 1). Хоча зауважимо, ці матеріали не посідали чільного місця в часописі, де основна увага зосереджувалася на висвітленні діяльності Товариства імені митрополита Петра Могили та проблемах церковного устрою.

Історичною вагомістю позначений цикл статей про Українську церкву на Волині: "Відновлення самостійної Волинської єпископської кафедри" (1934. – Ч. 8. – С. 3–8); Самовидець "Сторінка минулого" (1934. – Ч. 8. – С. 8–12); В. Біднов "Волинь в обороні Православної Церкви в XVI–XVII ст." (1932. – Ч. 1. – С. 12–16); В. Білецький "Сторінка з історії Волинської Духовної Семинарії й Київської Духовної Академії в ХІХ в." (1932. – Ч. 1. – С. 37–40). Скажімо, в останніх публікаціях знаходимо науково цінну інформацію про відомі та маловідомі імена духівників, вихідців із Волині, що були знаними вченими, професорами, церковно-громадськими діячами свого часу: Венедикта Чеховича, Ореста Новицького, Осипа Міхневича, Степана Малеванського, Стефана Сольського, Андрія Хойнацького, Михайла Ковальницького, Якима Олесницького, Маркелина Олесницького, Дмитра Богдашевського, Антона Рафальського та ін.

Проаналізувавши зміст, основні засади та проблемно-тематичний рівень матеріалів неперіодичного видання Товариства імені митрополита Петра Могили "За соборність", зазначимо, що редакція журналу протягом чотирьох років свого існування публікувала відомості про минуле Української церкви, розглядала актуальні на той час питання церковної реформи, пропагувала українську мову богослужіння, об'єднувала православних волинян навколо єдиної концепції – церковної та державної незалежності українського народу. Часопис обстоював ідею, задекларовану в його назві – соборність Української православної церкви. Місцеве видання достовірно і правдиво розкривало події тогочасного церковно-релігійного та громадсько-політичного життя, тому слугувало історичним контекстом для розуміння та вивчення журналістики Волині та України загалом.

1. Юраш А. В. Українська церква в контексті сучасних політико-конфесійних та комунікативних процесів (історико-типологічний аспект): Автореф. дис. … к. політ. н.: 23.00.01 – теорія та історія політичної науки / Львів. держ. ун-т ім. І. Франка. – Л., 1996. – С. 3.

2. Бойко А. А. Преса православної церкви в Україні 1900–1917 рр. Культура. Суспільство. Мораль: Моногр. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2002. – 308 с.

3. Борщевич В. Т. Волинський пом'яник. – Рівне, 2004. – 408 с.

4. Борщевич В. Т. Українське церковне відродження на Волині (20–40-і рр. ХХ ст.). – Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. Держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – 254 с.

5. Денисюк В. Т. Журналістика Волині: факти й імена. Нариси історії засобів масової інформації Волині ХХ–ХХІ ст. – Луцьк: Надстир'я, 2005. – 352 с.

6. Кость С. А. З історії преси і видавничої діяльності української греко-католицької церкви // Нариси з історії західноукраїнської преси I пол. ХХ ст. – Л., 2002. – С. 343–420.

7. Мілясевич І. В. Періодичні видання Волинської губернії ХІХ – початку ХХ ст.: Історико-бібліографічне дослідження / Наук. ред. М. М. Романюк. – Л., 2004. – 376 с.

8. Павлюк І. З. Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917–1939, 1941–1944 рр. / НАН України, Львівська наукова б-ка ім. В. Стефаника, Науково-дослідний центр періодики. – Л.: Каменяр, 2001. – 285 с.

9. Павлюк І. З. Українська преса Волинської області 1939–1941, 1944–2000 рр.: Моногр. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 508 с.

10. Юраш А. В. Українська церква в контексті сучасних політико-конфесійних та комунікативних процесів (історико-типологічний аспект): Автореф. дис. … к. політ. н.: 23.00.01 – теорія та історія політичної науки / Львівський держ. ун-т ім. І. Франка. – Л., 1996. – 24 с.

11. Васильчик М. М. Українські видання в Коломиї (друга пол. ХІХ–ХХ ст.): історико-функціональний і тематичний аспект: Автореф. дис. … к. філол. н.: 10.01.08 – журналістика / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 20 с.

12. Габор В. В. Закарпатська україномовна преса 20–30-х рр. ХХ ст. у контексті національного відродження краю: Автореф. дис. … к. філол. н.: 10.01.08 – журналістика / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 1997. – 20 с.

13. Герман І. Запорізька преса 20–40-х рр. ХХ ст.: Жанровостильові особливості: Автореф. дис. … к. філол. н.: 10.01.08 – журналістика / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 20 с.

14. Гутковський В. В., Крупський І. В., Федоришин П. С. Українська журналістика Наддніпрянщини (2 пол. ХІХ ст. – 1920 р.): генезис, проблематика виступів, державотворча функція / За заг. ред. І. В. Крупського. – Л.: ЛА "Піраміда", 2001. – 196 с.

15. Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865–1939 рр.): Історико-бібліографічне дослідження / Науково-дослідний центр періодики ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. – Л., 2001. – 362 с.

16. Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1918–1940 рр.). – Л.: Фенікс, 1996. – 196 с.; Таманюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1870–1918 рр.). – Л., 1998. – 200 с.

17. Сидоренко Н. М., Сидоренко О. І., Школьна О. Д. Періодичні видання Катеринослава і Катеринославської губернії (1838–1917). – Л.; К., 1995. – 154 с.

18. Сніцарчук Л. В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20–30-х рр. ХХ ст.: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості / Наук. ред.-консультант М. М. Романюк. – Л., 2001. – 240 с.

19. Борщевич В. Т. Українське церковне відродження на Волині (20 – 40-і рр. ХХ ст.). – Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – С. 105.

20. Денисюк В. Т. Журналістика Волині: факти й імена. Нариси історії засобів масової інформації Волині ХХ–ХХІ ст. – Луцьк: Надстир'я, 2005. – С. 12.

21. Періодика Західної України 21–30-х рр. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії / За ред. М. М. Романюка. – Л., 1998. – Т. 1. – С. 100.

22. Мартинюк М. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної Європи (1914–1939 рр.): Матеріали до бібліографії / Передм. М. Вальо. – Л., 1998. – С. 86–87.

23. Періодичні видання Волині, Полісся, Підляшшя та Холмщини (1836–1944): Список / АН України, Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, НДЦ періодики; Укл. Ю. Лащук, Г. Бухало, О. Ошуркевич. – Л., 1994. – 52 с.

24. Маріупільський Ю. Богословська Секція Т-ва ім. митр. Петра Могили // Шлях. – 1937. – Ч. 8. – С. 5.

25. Борщевич В. Т. Волинський пам'яник. – Рівне, 2004. – 408 с.

26. Там само. – С. 60–61.

27. Павлюк І. З. Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917–1939, 1941–1944 рр. / НАН України, Львівська наукова б-ка ім. В. Стефаника, Науково-дослідний центр періодики. – Л.: Каменяр, 2001. – С. 39.