Українська еміграційна журналістика

Ігор Срібняк
ПРЕСА ІНТЕРНОВАНИХ ЧАСТИН УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ
АРМІЇ У ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ (1919-1921 pp.)

3.4. Армійська преса

10 квітня 1919 р. Начальна Команда Галицької Армії видала наказ # 42/4 за підписом командарма генерала М.Омеляновича-Павленка і начальника штабу полковника В.Курмановича. Він зобов'язував командирів усіх ступенів, зокрема командирів корпусів, бригад і полків, дбати про те, щоб армійські газети доходили до кожного стрільця. Категорично вимагалося, щоб кожен курінь отримував не менш як 100 примірників часопису НКГА "Стрілець", а кожна сотня, батарея, окремий підрозділ при штабі - по 25. Водночас наказ зобов'язував командирів організовувати і надсилати до редакції "Стрільця" дописи від підлеглих старшин, підстаршин і стрільців [231, 10 квіт.]. Зважуючи на постійні подібні заходи щодо розповсюдження преси у стрілецьких лавах, можна зробити висновок, що командування приділяло увагу пресі з огляду на її виховну і мобілізуючу роль у війні за незалежність ЗУНР.

Слід відзначити, що українська преса в Галичині на початку ХХ ст. взагалі набула широкого розвитку. Тоді як у Наддніпрянській Україні царським урядом Росії друковане слово на рідній мові було заборонене, у Галичині ще 1900 р. видавалося майже 50 українських часописів [134, с. 3]. Це стало можливим завдяки, головним чином, величезному поступу в царині освіти й культури. Напередодні Першої світової війни у Галичині діяли 3 тисячі українських шкіл, 6 державних і 15 приватних українських гімназій, 10 українських вузівських факультетів. Визначним центром української науки було Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ) у Львові, яке до війни видало 300 томів наукових праць і близько 3 тисяч різних книг, брошур та ін. [201, с. 434]. Вагомий внесок у розвиток національної освіти і культури, книговидання зробила греко-католицька церква, очолювана з 1900 р. митрополитом Андрієм Шептицьким.

Перші українські часописи з військової тематики з'явилися напередодні світової війни, коли широкого розмаху набрав національний мілітарний рух. Військово-спортивні товариства і організації - "Січ", "Січові Стрільці", "Сокіл", Пласт залучили до своїх лав близько 200 тис. молоді з середовища студентів, гімназистів, інтелігенції, селянства. Їх керівні органи засновують власні видання. 1912-1914 рр. у Львові видається часопис "Січові вісті" (редактор Д.Катамай). На його сторінках друкувалися повідомлення про діяльність осередків "Січі", статті з історії українського війська, які сприяли вихованню січовиків у дусі патріотизму, готовності до визвольних змагань. У ті ж часи виходить журнал "Відгуки". Про його ідейне спрямування яскраво свідчить девіз: "Українська незалежна держава і збройна боротьба за її самостійність". Патріотичному вихованню членів товариства "Сокіл" сприяла газета його управи "Запорізькі вісті". Її публікації, присвячені героїчному минулому українського народу, сприяли піднесенню національної свідомості й будили молодь до активних дій [132, с. 82-84; 245, с. 122-124].

Сформований Легіон УСС згуртував у своїх лавах високоосвічених, талановитих вояків, цвіт галицької інтелігенції. Тож невипадково з перших днів його існування, як писав стрілецький історик С.Ріпецький, "Поруч зі збройним чином Українських Січових Стрільців, разом із воєнними трудами та бойовими подвигами, супроводила їх нерозлучно від самого початку їхня багата та широка духовна творчість, глибока національно-визвольна думка та мистецтво у всіх його виявах і формах" [207, с. 135]. Одним із таких проявів стало заснування власних часописів і видань. Започаткував їх у період карпатських боїв четар УСС, відомий поет Роман Купчинський журналом "Новініана". Його змістом була поема про фронтові будні і пригоди стрільця-січовика Л.Новіни-Розлуцького. Улітку 1915 р. з'явився гумористично-сатиричний журнал "Український самохотник", який регулярно виходив у Коші Легіону УСС до лютого 1918 р. Його оригінально ілюстрував відомий галицький художник, визначний майстер карикатури, стрілець Осип Курилас. Журнал був надзвичайно популярним серед січовиків. Крім оперативної інформації з стрілецького життя, він публікував гумористичні оповідання, дотепні анекдоти, поетичні твори. Всього вийшло 40 чисел журналу. 1918 р. його замінив "Молодий самохотник", що видавався у Львові [132, с. 106-109].

Під час перебування січовиків у другому ешелоні фронту, узимку 1916 р., створена на фронті артистична жменька (А.Баб'юк, Л.Лепкий, А.Лотоцький, Р.Купчинський, О.Курилас та ін.) започаткувала видання журналу "Бомба". Він був ілюстрований малюнками І.Іванця, О.Куриласа, Л.Лепкого і відзначався гострою сатирою на негаразди в галицькому суспільстві та в стрілецькому житті [214. Ч. 1]. У ту ж пору поширювався місячник "Вістник Пресової Кватири УСС". Він інформував про діяльність Кватири, публікував статті, оповідання січовиків, передруки з "Вістника Союзу Визволення України". Видавали його М.Угрин-Безгрішний і А.Лотоцький, формулюючи свою програму таким чином: "Бути дзеркалом життя стрілецької "новітньої" Січі, де попри звідомлення з життя в Коші та полі, містилися б і літературні твори, що були б також дзеркалом життя стрілецтва, його думок, ідей, змагань" [23, Ч. 1]. До літа 1917 р. виходив журнал "Усусус" (редактор Ю.Каламар, художник О.Курилас) [255, Ч. 3]. Популярними також були місячники "Шляхи", "Червона Калина" (редактор М.Угрин-Безгрішний). Вони надихали особовий склад Легіону на боротьбу за визволення України.

Помітне місце у вихованні високих моральних якостей належало релігійному часопису "Місіонар", заснованому митрополитом А.Шептицьким ще 1897 р. "Місіонар" поширювався по всій Галичині, відтак і на фронті. Його редактори - талановиті публіцисти, василіянські діячі оо. Л.Березовський, І.Пришляк та Я.Фещак — надрукували чимало статей глибокого змісту та ідейної спрямованості: "Чего учить нас теперішня війна", "Витревати", "Будьте милосердні" та ін. Велике враження на стрілецтво справляли пастирські листи Андрія Шептицького. 1918 р. "Місіонар" опублікував велику працю митрополита про патріотизм українського народу. А.Шептицький підкреслював, що любов до рідної землі, Вітчизни, до свого народу і рідної мови, а також спільна народна історія - надзвичайно важливі чинники в житті кожної людини, вони скріплюють народ у цілість, складають джерело патріотизму [179, Ч. 5]. У статті "Витревати", опираючись на історію людства, редакція часопису стверджувала, що народи, які не мали терпіння і витривалості на крутих поворотах і в складних періодах життя суспільства, втрачали свою свободу і свою Батьківщину. Отже, "Хто терпен, той спасен" [178, Ч.1].

Враховуючи, що величезна кількість чоловіків вірних своїм коханим жінкам перебувала на фронтах Першої світової війни, "Місіонар" запровадив серію публікацій для фронтовиків: "На розвагу нашим воякам", "Жовнірова тайна", "З поля боїв". Такі публікації, як "В Божих руках", "На стійці", "По-лицарські", "Не позбувай геройства", "Служба", "Мої дома" та інші. Листи фронтовиків до редакції "Місіонару" свідчили про велику популярність часопису серед стрілецьких мас [179, Ч. 5].

Оскільки полк (згодом - бригада) УСС стала ядром новостворених Збройних сил ЗУНР, традиції, форми і методи виховної роботи, опрацьовані в роки війни, були перейняті молодою Галицькою армією. Варто зауважити, що бойові групи, корпуси, бригади і полки очолили здебільшого старшини колишнього Легіону, продовжували службу колишні організатори видавничої справи та активні діячі культурно-мистецької роботи. "Серед тих 50 часописів, що появилися в 1918-1919 рр. на галицькому і наддніпрянському грунті, - писав керівник Пресової Квартири УГА сотник О.Левицький, - найкраще і найбільш безпосередньо ілюстрували духа галицького вояка часописи, які видано стараннями фронтових, чи взагалі військових команд" [151, с. 330].

У перші ж дні після Першолистопадового 1918 р. зриву у Львові та на теренах Галичини і Буковини, у столиці, містах дислокації Окружних Військових Команд і багатьох повітових центрах з'явилися часописи органів української державної і військової влади. Вони публікували насамперед відозви Української Національної Ради, ухвали уряду ЗУНР, розпорядження місцевих органів влади, пропагандистські статті, повідомлення з життя краю та світу. Крім цього, у зв'язку з українсько-польською війною значна увага приділялася наказам командування армії і місцевих військових команд, подіям на фронті; публікувалися списки полеглих стрільців і старшин.

На початковому етапі формування армії та її становлення (листопад-грудень 1918 р.) до її реорганізації в бригади й корпуси серед стрілецтва поширювалися вказані видання. Так, у Львові на початку листопада з'явився щоденник "Український голос" (редактор — відомий громадсько-політичний діяч Л.Цегельський, згодом міністр ЗУНР). Після падіння Львова "Український голос" видавав у Тернополі відомий поет П.Карманський, навесні 1919 р. цей часопис став органом Національної Ради [132; 133; 134].

Іншим часописом високого рівня, який поширювався у військах, був щоденник "Република" - офіційний орган уряду ЗУНР (виходив у Станіславові з 2 лютого до 25 травня 1919 р.). Його редактором став галицький історик, дійсний член і директор бібліотеки НТШ Іван Кревецький [228, с. 226]. Поряд з офіційними публікаціями "Република" часто друкувала звернення уряду, командування до вояків УГА, повідомлення з фронтів і земель, окупованих поляками, нариси про героїчні вчинки фронтовиків, списки полеглих героїв. В одному з перших чисел "Републики" поміщено виступ голови уряду С.Голубовича на сесії Національної Ради. "Уважаємо в сеї хвилині першим і найважливішим обов'язком правительства і народу з’єдинити і підняти всі народні сили, - закликав голова уряду, - до оборони нашої землі та до увільнення її від ворожого наїзду" [205, 6 лют.]. Невдовзі після возз'єднання ЗУНР із Українською Народною Республікою "Република" опублікувала звернення Трудового Конгресу до вояків українських армій: "Час страшний, вороги насідають, щоб відібрати від нас нашу окуплену кров'ю землю. Держіть се, стрільці і козаки, свій бойовий стяг високо!" [205, 12 лют.]. Коли наприкінці лютого 1919 р. з вини польської сторони були зірвані переговори про мир за участю делегації Антанти, газета опублікувала відозву командувача Галицької армії: "З чувством тяжкої образи за кров наших братів, за святу пам'ять полеглих за волю і народну честь старшин, стрільців і козаків, Начальна Команда примушена продовжувати війну з ворогом, що не має власних сил удержатися на зрабованій нашій землі і хапається за чужу поміч держав Антанти" [205, 6 берез.].

22 травня 1919 р., у період, коли польські війська генерала Галлера розгорнули загальний наступ по усьому 300-кілометровому фронту, коли під тиском переважаючих сил Галицька армія відступила, "Република" опублікувала звернення президента ЗУНР Є.Петрушевича із закликом до народу у ці вирішальні дні напружити всі зусилля, а армії - виявити стійкість і героїзм, щоб зупинити ворога, відстояти незалежність української держави [205, 22 трав.]

Поряд з оперативними повідомленнями з фронту "Република" друкувала чимало матеріалів про героїчні подвиги вояків та цілих підрозділів і частин. Так, 15 березня 1919 р. вона помістила наказ командира 3-го галицького корпусу бригаді УСС, у якому зазначалося: "Три дні боретеся Ви з вродженою Вам відвагою - і славні діла увінчалися успіхом: ворог захитався і відступає. Вітаю Вас, славні Українські січові стрільці, дякую Вам за велику поміч військам повіреного мені корпуса…" Такі публікації "цивільної" газети надавали натхнення воякам не тільки бригади УСС. Вони мали суттєве виховне значення для всієї армії.

Беручи до уваги, що особовий склад армії був здебільшого селянського походження, значний резонанс мали публікації щодо прийнятого Національною Радою земельного закону. У передовій статті "Історична подія" особливо відзначалося: "Всі наші славні герої, всі жовніри і бранці вернуть домів, щоб одержати справедливий після їх заслуг наділ землі" [205, 15 берез.]. Рішення Національної Ради схвально зустрінуло стрілецтво, назагал галицьке суспільство.

Діставався до фронтових частин і запілля орган соціал-демократичної партії "Вперед", єдиний з українських часописів, що виходив у Львові в часи українсько-польської війни. Завдяки співробітництву в ньому Л.Ганкевича, М.Возняка, М.Голубця, В.Гнатюка він дотримувався національно-державницького курсу. Для вояків УГА регулярно публікував оповіщення про пошуки, вістки про близьких, що опинилися на окупованій території. Часопис поміщав списки полеглих, а також полонених та інтернованих військовиків.

Серед галицького стрілецтва поширювався також і "Український прапор" (редактор — визначний громадсько-політичний діяч С.Баран), який видавався у 1919-1920 рр. у Відні. У ньому часто друкувалися статті патріотичного змісту діячів ЗУНР К.Левицького, Л.Цегельського, К.Трильовського, В.Шухевича та інших, інформації про визвольні змагання українців. Після переходу Галицької армії за Збруч часопис звернувся у редакційній статті до вояків: "Тисячі і тисячі найкращих синів України зложили свої молоді голови в обороні рідної землі перед оружною ляцькою навалою; перед великою перевагою мусіла однак наша галицька армія податися за Збруч. Оружна справа ще досі не закінчена і нам ще прийдеться зложити нові жертви для відзискання занятих нині поляками українських областей…" [251, 8 серп.].

1 листопада 1919 р. "Український прапор" опублікував спогади голови першого уряду ЗУНР К.Левицького, В.Шухевича, П.Карманського про Першолистопадовий зрив, героїчну боротьбу галичан проти польської окупації краю. У статті "Після 573 літ прірви" Л.Цегельський писав: "Події листопада 1918- травня 1919 рр. свідчать, що український народ Галичини, Буковини та Закарпаття як цілість, в своїй масі, дав тоді незбиті докази, що він є нацією свідомою свого "Я" і що він заслужив перед лицем історії в цілости на те, щоби бути свобідним, сам собою правити".

Газети, які виходили у повітових центрах, були органами державної влади, але в умовах війни вони, посуті, ставали часописами місцевих Окружних Команд. Зокрема як "Золочівське слово" (23 листопада 1918-21 травня 1919 р.) - редактори М.Біляч і М.Голубець, "Стрийський вістник" (21 листопада 1918-початок березня 1919 р.) - редактор А.Микитюк, "Дрогобицький листок" (12 листопада 1918-15 травня 1919 р.) - редактор І.Калинович, "Голос Калуша" (4 січня-кінець березня 1919 р.) - редактор М.Струтинський, "Збаражське слово" (4 лютого-24 березня 1919 р.) - редактор А.Шмігельський та інші [42, с. 134]. Розглянемо діяльність деяких пресових органів.

Одним з перших (6 листопада 1918 р.) у Жовкві на базі видавництва і друкарні отців Василіян з'явився часопис "Україна". Його редактором став о. Яким Фещак, згодом польовий духовник Галицької армії. Вже у першому числі він надрукував звернення повітового бойового комітету до українців Жовківщини: "При Божій помочі осягнули ми се, до чого вздихали наші діди і прадіди, і до чого ми від давна стреміли - свою власну державу, вільну Україну! Від тепер ми вже не раби, а свобідний народ… Ми кличемо до всіх, кому лише мила наша Вітчина, кому мила єго жінка, діти, сестри, тато і мати - до зброї!" [249, 6 листоп.].

Такі публікації, безумовно, знаходили відгук серед населення краю, про що свідчать повідомлення у наступних числах часопису. "Дуже гарний примір дала тепер одна громада Жовківського повіта, - інформувала газета 25 листопада того року. - Зібралися всі мужчини, навіть сиві старики і пішли всі добровільно зголоситися до війська. Коли одного старика не хотіли приймати до війська, він заявив, що має 67 років, але не може сидіти дома, коли Вітчина в небезпеці" [249, 25 листоп.].

У кожному номері "України" друкувалися повідомлення з фронту, накази команданта окружної військової команди сотника УСС Івана Коссака (брата командувача Галицької армії полковника Г.Коссака). Часто через газету він оголошував подяки військовим частинам, що боронили західні кордони Жовківщини, дислокувалися на її території й поповнювалися вояками з повіту [249, 22 груд.].

Напередодні Різдвяних свят сотник Коссак оголосив на сторінках "України": "Наказ ? 4 від 4 січня 1919 р. Христос рождаєся і Україна рождаєся! Стрільці і козаки! Перший раз від довгих століть святкуватимуть діти України роковий празник Рождества Христового як вольні сини великого вольного народу, як вольні горожани великої Української Народної Республіки". І.Коссак закликав вояків вірно служити Батьківщині. У кореспонденції 7 грудня про відвідини окружним командантом шпиталю часопис схвально характеризував діяльність сотника: "В короткім часі зорганізував цілий повіт справді знаменито. Перестроїв жандармерію, завів всюди міліцію, перевів мобілізацію, упорядкував військо, уоружив єго і зділав спосібним до бою. За час свого урядування вислав на всі потрібні фронти боєві понад 20 сотень, які вже дали доказ своєї карности і боєві справности хоть би занятєм Грибович, Дублян, Брюхович". Газета виходила поважним накладом - більш як 2000.

Привертає також увагу газета Окружної Національної Ради в Коломиї "Покутський вістник" (редактори Я.Навчук і О.Карашевич). З нею плідно співпрацювали уродженка Гуцульщини, відома поетеса Марія Підгірянка, знаний педагог Б.Заклинський, М.Голубець, Д.Николишин та інші. Часопис неодноразово звертався до населення краю, воїнів армії із закликами боронити свою державу від польської і румунської навали. "Те, що снилося Шевченкові ген в сибірських заспах, - писав у статті "Завдання наших днів" М.Голубець, - за чим зітхало стільки серць великих і малих, те, що було неосяжною метою зусиль цілих поколінь - Українська держава, - те повстає на наших очах… Кожен, хто стане на свойому становищі, кожен хай сповнить свій обов'язок. Бо інакше зусилля найкращих у народі підуть на марне" [200, 13 січ.]. Публікувалися повідомлення з фронту про участь у боях гуцульських сотень і куренів, сформованих на Покутті. У одному з таких повідомлень - "Признання Начального вождя" за підписом командувача Галицької армії генерала М.Омеляновича-Павленка відзначалося: "Висказую мою щиру подяку гуцульській сотні, яка багнетами не тільки відперла вчетверо більшого ворога, та ще й здобула в него два скоростріли. Звертаю увагу на всіх славних Гуцулів і певен, що як всі так будуть боронити Вітчину від ворога, як Гуцули, то вона буде свобідною і щасливою" [200, 12 січ.].

У стрілецьких лавах поширювався і "Бережанський вістник", який, зокрема, опублікував виступ посла Т.Старуха на засіданні Національної Ради: "Пам'ятаєте, браття хлопи, що при такій світовій еволюції народів і при такому історичному відновленню світу і людства тільки той народ буде жити, котрий зрозуміє великий момент часу і зуміє сам собі забезпечити волю, свободу і землю, на котрій живе, а до того є тільки один спосіб і єдно средство рятунку, а то: постановити сильну і карну армію народню. Як ми, 40-мільйонний народ, зуміємо в тім великім і в тім переломовім часі життя людського поставити сильну і карну армію, то наше життя і наша будучність запевнена" [7, 30 січ.]. У цій газеті поміщено також лист брата посла А.Старуха про репресії і знущання польської влади над українцями Лемківщини [96. Арк. 34]. У коментарі до цього листа посол Старух зауважив: "Отож всі сили зберем, всі нерви напружимо і станьмо в ряди нашого війська для оборони нашого краю, поможім свіжими силами нашому дорогому войськові, щоби воно могло нас боронити".

Поруч із державними виданнями, регіональною періодикою наприкінці 1918 р. у Галицькій армії з'являється власна військова преса, яка базувалася на традиціях, закладених журналістикою січового стрілецтва. Військові періодичні видання можна поділити на три групи: центральні органи (ДСВС, НКГА) - "Вістник ДСВС", "Стрілець", "Вістка"; корпусні газети - "Козацький голос" (1-й корпус), "Полева газета" (2-й корпус), "Стрілецький шлях" (3-й корпус); часописи бригад і бойових груп - "УСС" (1-а бригада УСС), "Схід" (бойова група "Схід") та інші [251, с. 96]. У період короткого перебування УГА у складі Червоної армії (навесні 1920 р.) найменування часописів було змінено: центральною газетою став "Червоний стрілець", а після реорганізації корпусів у бригади їх періодичними органами стали - "Червоний УСС" (1-а бригада УСС), "Перелом" (2-а бригада), "Стрілецький вістка" (3-я бригада) [44, с. 169-170].

Загальне керівництво військовою пресою здійснювала референтура військового міністерства (ДСВС), яку очолював недавній керівник преси штабу австрійської армії В.Бараник (згодом сенатор, член ЦК УНДО, розстріляний енкаведистами у червні 1941р.). Вже з 1 грудня 1918 р. вона видавала центральний орган відомства "Вістник ДСВС". Своє призначення часопис задекларував у першому числі, зазначивши, що він "подаватиме розпорядки, поручення, накази, вказівки Д. С. В. С. і його відділів, щоби військові власти З. У. Н. Р. були повідомлені про визначену роботу і могли її докладно виконувати". У цьому ж числі було опубліковано текст військової присяги, підписаний головою уряду республіки К.Левицьким і військовим міністром полковником Д.Вітовським. Варто зауважити, що "Вістник" був розрахований насамперед на старшинський склад армії, публікував накази і вказівки про порядок проходження служби, присвоєння звань, дисциплінарну практику командирів. Тільки в одному з його чисел були надруковані списки іменувань (про присвоєння вищих звань) близько 1100 старшин піхоти, артилерії, кінноти, летунства й інших родів військ [22. Ч. 8. С. 9]. Безперечно, це видання позитивно впливало на діяльність командного складу.

Флагманом армійської преси став орган НКГА "Стрілець". Чільне місце йому забезпечував перш за все талановитий редактор - 40-річний уродженець Золочівщини, відомий поет і драматург Василь Пачовський, твори якого завжди були пройняті ідеями державності й самостійності України. До складу редакції В.Пачовський залучив багатьох письменників і журналістів: А.Бабія (М.Ірчана), В.Гадзінського, В.Гериновича. У газеті часто друкувалися О.Назарук, І.Кревецький, Б.Заклинський, О.Олесь, Ю.Шкрумеляк, Тарас Франко (син І.Франка) та інші. Газета виходила щодня з 1 січня 1919 р. величезним накладом - 16 тис. примірників у Тернополі, Станіславові, Стрию, Борщові, а з 15 червня 1919 р. у Кам'янці-Подільському як "Український стрілець" (редактор Г.Микитей), припинила існування 16 листопада 1919 р. Кредо газети було викладено в одному з номерів: "Часопись має бути Вашим власним органом, - зверталася редакція до старшин і стрільців Галицької армії, - часописю усього українського війська. Вона буде писати про все, що Вас тішить, радує і славить, буде писати й про те, що болить Ваші молодечі серця, за чим тужить Ваша палка душа. Вона буде кріпити Вашого духа у важкім бою, доносить українській суспільності про Вашу хоробрість, відвагу й геройство, про славу Ваших боїв" [231, 1 січ.].

З огляду на великий вплив друкованого слова на свідомість старшин і стрільців Галицької армії командування відводило часописам значну роль у пропагандистсько-виховній роботі. Про це свідчить згадуваний наказ генерала М.Омеляновича-Павленка про поширення газет серед особового складу: "Доставка преси на фронт є конечним условієм морального скріплення Українського війська" - писав командувач УГА [223, 10 квіт.]. Газета "Стрілець" публікувала звернення командувача до війська з нагоди важливих подій, накази з подяками за успішні бойові дії корпусів і бригад. Командарм оголосив щиру подяку усім старшинам, підстаршинам, стрільцям і козакам, учасникам Вовчухівської наступальної операції Галицької армії [231, 28 берез.].

Великий вплив на психологічний стан стрілецтва мали публікації фронтовиків про героїчні подвиги частин, підрозділів і окремих воїнів. Так, у кореспонденції "Честь відважним!" з Городоцького (під Львовом) напрямку розповідалося, як група стрільців під командуванням четаря Вайнгаймера 8 березня захопила польський панцерний потяг. У бою особливо відзначилися десятники Т.Винник і Т.Мудрий [231, 26 берез.].

Велику увагу газета "Стрілець" приділяла вихованню вояків на бойових традиціях Галицької армії. 1 листопада 1919 р. усі її публікації були присвячені роковині Першолистопадового зриву [231, 1 листоп.]. У святковому числі були поміщені спогади сотника УСС Д.Кренжаловського "Львів у перших днях Листопада 1918 р." [231, 1 листоп.].

"Стрілець" виховував ненависть до агресора, наводив численні факти знущань польських окупантів над українським населенням. Серед стрілецтва великий резонанс викликав протест президента ЗУНР Є.Петрушевича: "За короткий час вспіли поляки так знищити Східну Галичину і більшість її спокійного населення, що більшовицькі банди в Росії не встигли доконати такого знищення навіть за рік свого існування. Майже всю українську інтелігенцію вивезли або розстріляли" [231, 31 лип.]. "Стрілець" приділяв постійно чималу увагу порушенням поляками гаазьких конвенцій щодо полонених. В одному з номерів повідомлялося, зокрема, що в таборі військовополонених Домб'є під Краковом щодня помирає від хвороб і виснаження 25-30 галицьких вояків [231, 19 берез.]. Зауважимо, що в лютому газета помістила розпорядження ДСВС, за яким полоненим полякам у таборах видавалося щомісячно: солдатам - 30 корон, офіцерам до капітана - 500, вищим чинам - 800 [231, 2 лют.].

Серед військових часописів, які виходили у корпусах і бригадах, слід відзначити "Козацький голос" - орган 1-го корпусу підполковника (згодом генерала) О.Микитки. Він видавався в Кам'янці Струмиловій (поблизу Львова) з 16 березня 1919 р. Редактором часопису став правник Михайло Старосольський (розстріляний одеською ЧК навесні 1920 р.). "Козацький голос" був одним з кращих часописів Галицької армії тієї доби", - писав Т.Марітчак [169, с. 3-4]. Справді, вже перший номер газети вирізнявся талановитими статтями, ідейним спрямуванням. У "Козацькому голосі" опубліковано "Слово від редакції до козаків", відозву командувача Галицької армії генерала М.Омеляновича-Павленка, заклик "Тепер або ніколи!", офіційні повідомлення НКГА про бойові дії на фронтах, інформацію про долю українських полонених у польських таборах, новини зі світу "Веселий куток" тощо [119, 16 берез.].

"Козацький голос" друкувався у Жовкві накладом 2000 примірників й виходив двічі на тиждень. Командування Першого корпусу плідно використовувало Василіянське видавництво в Жовкві, яке спільно з друкарнею фактично стало однією із структур Пресового бюро. Крім "Козацького голосу", як вже згадувалося, тут видавалася газета Окружної військової команди "Україна" накладом 500 примірників, друкувалися (накладом 200 примірників) накази командира корпусу загального характеру, а також відозви і накази ДСВС, НКГА, жовківської ОВК. За підрахунками видавництва, за чотири місяці було видруковано 26 тис. примірників газет і 118 окремих замовлень загальним накладом 250 тис. примірників [115. Арк. 19]. За ці послуги Галицькій армії поляки після окупації Жовкви майже усіх монахів монастиря на чолі із С.Бараником відправили в табір Домб'є як військовополонених [99. Арк. 290]. "Козацький голос" та інші видання 1-го корпусу, як також часописи уряду ЗУНР, ДСВС і НКГА, насамперед "Стрілець" широко розповсюджувалися серед вояків його бригад - 5-ї Сокальської, 6-ї Равської, 9-ї Белзької і 10-ї Янівської, що мали близько 12 тис. бійців і командирів. Варто порівняти становище з Армією УНР: в одній з публікацій газети "Стрілецька думка" у вересні 1919 р., яка виходила у Проскурові накладом 4-6 тис. примірників, з них 1,5 тис. для корпусу СС полковника Є.Коновальця, повідомлялося: "Довгі місяці ніхто не бачить часопису. Коли раз попав між них часопис, виданий ще в червні, то стрільці мало не побилися над ним. Коли так дальше буде, то ми підемо з крісами в запілля і розженемо всі редакції та пресові кватири, котрі друкують часописи тільки для кошів і для міста" [232, 13 верес.].

Після відступу Галицької армії за Збруч у липні 1919 р. "Козацький голос" продовжував своє існування. Як згадував його колишній працівник редакції Северин Пастернак (брат поручника Я.Пастернака, згодом відомого українського археолога), на Правобережжі газета спільно з друкарнею розмістилася у вагонах військового агітпоїзда. "Козацький голос" виходив досить регулярно, кілька разів на тиждень (до 22 грудня 1919 р.). "Зміст газети в основному був такий: повідомлення Начальної Команди УГА про становище на фронті, розпорядження Уряду, - писав С.Пастернак, - а також про міжнародні переговори у справі Галичини, спогади, оповідання, листи до редакції, огляд подій у світі" [194, с. 103-104]. За часів перебування у Червоній армії "Козацький голос" став органом 3-ї бригади й перейменований на "Стрілецьку вістку". Часопис припинив існування у квітні 1920 р. Останнім цікавим виданням стала широка програма Шевченківського вечора і концерту з портретом поета.

З інших періодичних видань Галицької армії часів українсько-польської війни заслуговує на увагу Великодня "Бомба" - сатиричний журнал, виданий 1919 р. січовиками Л.Лепким та І.Іванцем у 1-й бригаді УСС накладом 300 примірників. Особливо сподобалася і запам'яталася стрілецтву доброзичлива сатира на окремих старшин, на командира корпусу О.Микитку, командира полку З.Носковського та ін., ілюстрована дотепними малюнками [90, с. 79]. Відомим був часопис 2-го корпусу "Стрілецька думка" (згодом "Червоний УСС") - орган 1-ї бригади УСС.

Як вже згадувалося, до катастрофи Галицької армії наприкінці квітня 1920 р. армійські часописи продовжували виходити, але через жорстку цензуру (насамперед 12-ї армії) їх зміст почав відповідати вимогам нової влади. Редактори "Червоного стрільця" Т.Франко і В.Баб'як змушені були публікувати статті про більшовицьких вождів, матеріали про мітинги, збори, лекції і диспути у галицьких частинах. Водночас друкувалися повідомлення про становище в окупованій Галичині, у польських таборах військовополонених і інтернованих українців. Часопис проіснував недовго - від 24 лютого до кінця березня, коли був закритий через "ідеологічні зриви" [8, с. 61, 68]. Невдовзі були репресовані й його редактори: В.Баб'як у квітні розстріляний ЧК , а Тарас Франко вивезений у підмосковний концтабір Кожухів разом із сотнями галицьких старшин [157, с. 311].

Варто зауважити, що у період перебування УГА на Правобережжі і бойових дій на більшовицькому та денікінському фронтах спільно з Армією УНР (липень-листопад 1919 р.) у її частинах поширювалися також військові періодичні видання Наддніпрянської України. Найбільш відомими з них були: "Козацька думка" (видавалася у Вінниці) - велику увагу приділяла військовому будівництву в УНР, патріотичному вихованню вояків армії; "Дзвін" - один з найкращих військових часописів щодо тематики і змісту, "Українське слово" - орган Пресової Кватири дієвої армії УНР [29. С. 113-116]. Усі вони намагалися підносити національну свідомість вояків, виховувати їх у патріотичному дусі, вели пропаганду і агітацію проти більшовицької ідеології, публікували звернення голови Директорії і Головного Отамана Симона Петлюри.

Після інтернування Галицької армії у 1919-1920 рр. видавнича діяльність галичан за давньою доброю традицією продовжувалася. Найбільш відомим і змістовним виданням був, безперечно, журнал "Український скиталець" (заснований у жовтні 1920 р.) [272, с. 250]. Наклад журналу обсягом 2,0 друк. аркуші (32 стор.) спочатку нараховував 500 примірників. Крім того, колишні січовики видавали гумористичний журнал "Бомба". "Український скиталець" друкував патріотичні вірші, оповідання, спогади фронтовиків. Особливо цінними для нащадків і дослідників були регулярні публікації "З життя-буття в таборі в Ліберці" (згодом Йозефові, куди зосереджено усіх галичан). Редактор Яків Голота вів поденну хроніку життя і діяльності українських військовиків у таборі, детально висвітлював плідну виховну, культурно-освітну роботу у таборах, знаменні події, відзначення державних свят ЗУНР і пам'ятних дат в історії Галицької армії, а також вісті з батьківщини [253, с. 22].

Підсумовуючи огляд військової преси УГА та її роль у патріотичному вихованні стрілецтва, варто відзначити: протягом усього етапу українського національно-визвольного руху друковане слово було вагомим чинником мобілізації українського народу, зміцнення морально-бойового духу стрільців, підстаршин і старшин армії. Своєю діяльністю преса сприяла зміцненню лав Галицької армії, яка вела 9-місячну війну за незалежність республіки з могутнім противником - Польщею, улітку 1919 р. допомогла Армії УНР звільнити від більшовиків майже все Правобережжя із столицею Києвом, завзято билася проти навали денікінських військ.

Посилання на сайт: http://vesna.org.ua/txt/futuluichukv/uga/09.html