неділю, 23 листопада 2008 р.

Незалежна преса і нова влада

Незалежна преса і нова влада
С.І. Гутиря


студ.
УДК 070.12: 321.01.


У статті аналізуються фактори впливу тематики та змісту на результативність публікацій з політичної проблематики незалежного періодичного видання від перемоги Помаранчевої революції і до відставки так званої нової влади.

Subject-matter and content, the factors of theirs influence on effective publications about political problems of an independent periodical edition from the Orange revolution's victory and to resignation of so-called the new goverment are analyzed in this article.

Об'єктом дослідження є газета захисту інтересів селян України "Сільські вісті" – одне з найстаріших, найбільш знаних та шанованих українських видань. Історія "Сільських вістей" – це невід'ємна складова багатої славної й нелегкої історії України. Газета пройшла її з різними назвами [1].

В інформаційному полі минулого століття, позначеного буремними і вікопомними подіями, 10 березня 1920 року у Харкові народилася нова газета. Звалася вона тоді – "Селянська біднота". 1965 рік знаковий для газети. З 1 квітня її перейменовано на "Сільські вісті". У 1986 – 1987 рр. "Сільські вісті" набувають авторитету лідера гласності. Вони роблять суттєві кроки до своєї незалежності.

З 1 січня 1991 р. під логотипом "Сільських вістей" замість підзаголовка "Газета Центрального Комітету Компартії України" з'являється інший – "Газета захисту інтересів селян України". Від 27 серпня 1996 р. видання стає колективним підприємством. А його колектив – засновником і правонаступником редакції газети "Сільські вісті". І нарешті, ми бачимо сформованого, повного сили, у всіх своїх обладунках лицаря вільної преси, який почав війну на боці селян та українства.

За неухильне служіння правді й принципову позицію в обстоюванні інтересів українських селян колектив часто зазнавав утисків з боку роздратованих можновладців, а газета не раз опинялася перед загрозою закриття.

Мета і період дослідження. Спільний доробок багатьох поколінь журналістів газети є докладним літописом трагічної історії століття минулого та складних і суперечливих процесів розвитку незалежної України на сучасному етапі державотворення. У цій статті метою є проаналізувати тематику, зміст та дослідити їхній вплив на результативність виступів "Сільських вістей" з політичної проблематики за період від перемоги Помаранчевої революції до відставки так званої нової влади.

Тематика. Політичному життю в Україні "Сільські вісті" приділяють значну увагу. Особливо вирізняються гострі критичні публікації народного депутата Івана Бокого про політичне життя в Україні надруковані під рубрикою "Події і версії" – "Без права на індульгенцію", "Минуле хапає нас за барки", "Меса в бардаку", "Драконове насіння скандалів і будні очищення авгієвих конюшень", "Знаки", "Яке волокно, таке й полотно, або Щоб говорити правду, треба бути єретиком", "Всяке щастя переходя живе. Нотатки на полях одного інтерв'ю Романа Безсмертного", "Парламент – не дівка для виклику", "На провокаціях в рай не заїдеш", "Провокація з прицілом на вибори", "Мізерніємо хлопці", "Пристрасті не за Андрієм", "Заморок? Чортяча мана? Зупинити автоапокаліпсис на шляхах!", "Сільце для святої віри, або Що таке пиятика під чужу закуску", "Де взяти Україні Сересі Кхама?", "Перекрій бандерії чи нове обличчя влади?", "Віра не початок, а кінець усякої мудрості" [2].

Зміст. "Сільські вісті " відкрито критикують ті питання діяльності нової влади, які викликають у суспільстві серйозні сумніви. Основний зміст наведених тут, а також багатьох інших публікацій з політичної проблематики такий. Помаранчева революція перемогла. В Україні обрали нову владу, зокрема, Президента і Прем'єр-міністра, яких активно підтримувало суспільство. Адже, як запевняли, починаючи від телевізійних потрясань руками, які нічого не крали, до майданних клятв, що нова влада чиста, як дитяча сльоза.

Влада прагнула виправдати довір'я. Це видно з конкретних справ. Так, завдяки зусиллям Президента значно підвищено авторитет України на міжнародній арені. Такого прориву і такого високого рівня довіри світової спільноти до нашої держави ще не було.

Уряд Юлії Тимошенко на початку своєї діяльності, безумовно, видобув із часу і можливостей країни максимум того, що можна взяти і дати народові. Серед здобутків уряду – відчутний розвиток і захист соціальної сфери: підвищення рівня пенсійного забезпечення, соціальний захист інвалідів, матерів. Особливо суттєвим є збільшення допомоги при народженні дитини. Це засвідчує, що влада усвідомлювала свою відповідальність перед людьми і докладала зусиль для наведення порядку в державі.

Перші заяви нового Президента, перехід парламенту на більш прагматичні й чутливіші до потреб часу позиції, перші кроки нового уряду – все це вселяло надію, можливо, до певної міри ейфорійну, на те, що справи в нашій країні покращаться.

"Стан душі" нашого народу яскраво відображено в численних матеріалах "Рядків із листів" газети. Приємно було відчувати, як люди вболівали за долю держави, як активно виступали на захист нового керівництва України, довіряючи йому.

Частину листів газета надрукувала окремо, ще частину – в спеціальній добірці під назвою "Якби Президентом був я…". Листи свідчать, що люди, втомлені гнітючим правлінням Кравчука – Кучми, радо вітали нову владу й своїми порадами підставляли їй плечі, щоб зробити життя в Україні справді гідним людини.

На жаль, з часом стало все менше позитивних відгуків на адресу нової влади. Ейфорія, яка внаслідок перемоги в Україні Помаранчевої революції і приходу нової влади охопила багатьох, поступово розвіювалась і зникала. А залишалося гнітюче усвідомлення того, що стан справ і рівень життя народу в нашій державі, доведений багаторічним варварським режимом Кучми до крайньої межі зубожіння і відчаю, залишається ще досить жалюгідним.

Нова влада не виправдовувала повністю довір'я і сподівань народу. Урядові не було за що зачепитись, щоб показати людям свої "епохальні" досягнення чи бодай якісь реальні кроки до цих досягнень. Зростання цін та інфляція стрімко з'їдали приріст купюр у гаманцях. А разом з цим падала і ціна соціальної політики уряду.

Нова влада робила помилки за помилками. Неправильні кроки уряду породили інвестиційну кризу, а разом із нею – м'ясну, цукрову, бензинову і, нарешті, під виглядом зміцнення гривні валютне обдурювання народу. Ці кризи показали, що в арсеналі уряду немає дієвих ринкових засобів їх подолання.

Допущено низку й інших серйозних недоліків. Зокрема, запропоновані урядом зміни до бюджету позбавили пільг вітчизняного виробника і поставили його в дуже складну ситуацію. Додала проблем і відміна парламентом за поданням уряду мита на ввезення деяких товарів, у тому числі й сільськогосподарських. Внаслідок цього склалася несприятлива ситуація для розвитку вітчизняного АПК. Внесені депутатами законопроекти про відміну здирницького податку на спадщину і купівлю квартир з наших “обезгрошених” кучмівщиною громадян уряд Тимошенко доволі категорично блокував. Така податкова політика компрометувала нову владу.

Деякі законопроекти виявилися сирими, погано підготовленими, не прорахованими. Так, якщо б підтримали плани уряду щодо негайного вступу до СОТ, то збитків зазнали б селяни, машинобудівники, металурги, працівники легкої промисловості та багатьох інших галузей. Було б втрачено півтора мільйона робочих місць і з`явилось стільки ж безробітних.

На українське село після аграрних перетворень насувається ще один потужний руйнівний каток – адміністративно-територіальна реформа. Автори листів називають її авантюрою, яка призведе до остаточної загибелі села.

Отже, прем'єрці явно забракло досвіду організації роботи здорової економіки. Досвіду, якого немає, до речі, не тільки в Юлії Володимирівни, а й у Віктора Андрійовича.

І помилок у Президента теж вистачає. Найбільше ж, як засвідчує читацька пошта "Сільських вістей", турбує українців стан боротьби зі злочинністю. Усупереч багаторазовим заявам В. Ющенка на Майдані, в ЗМІ та у Верховній Раді про те, що злодії сидітимуть у тюрмах, а інтереси громадян та держави будуть визначальними в напрямах діяльності нової влади, складено обмежений лише 29 позиціями список об'єктів, відповідно до якого планувалося розпочати і завершити перегляд законності приватизації.

Ті, кому Віктор Ющенко пообіцяв не переглядати законність приватизованої ними у 90-х роках народної власності, дедалі більше нахабніли. Сприяв цьому і прийнятий Верховною Радою закон про взяття на поруки арештованих. Клятви покінчити з корупцією і кланами так клятвами й залишились. Жодного бандита не посадили, жодного резонансного суду не було. Декому влада дала можливість утекти з мільйонами народних грошей, а вже потім вимагала їх видачі.

Резонансні справи з тим же Гонгадзе безнадійно застряли. Більше того, нова влада перевела справу Гонгадзе у справу Мельниченка, рятуючи "своїх" фігурантів записів у кабінеті Кучми.

Додала лою до вогню людського невдоволення і так звана кадрова політика, яка вже не витримувала жодної критики взагалі. Ніхто з простих людей не міг збагнути, чим же керуються Віктор Ющенко та його найближче оточення, залишаючи на відповідальних державних посадах представників старої влади? І чому нові кадри на найвідповідальніші посади добираються не на основі задекларованого принципу трьох "П" (порядність, професіоналізм, патріотизм), а за принципом земляцтва, кумівства, сватовства і особистої, іноді вдаваної, відданості? Сам президент подає тут усім незразковий приклад.

Непродуманим Указом Президента блискавично ліквідовано Державтоінспекцію. Ситуація на автошляхах, що б'є рекорди аварійності, стала однією із видимих ознак серйозної недуги загалом нашого суспільного організму, недуги, яка метастазує й вражає різні його органи.

Відчувалося протистояння всередині уряду між оточенням Президента і урядовими колами. Воно набувало публічного характеру й заважало ефективній роботі виконавчої влади, нормальному розвитку суспільства. 13 липня 2005 р. Кабінет міністрів виступив із заявою, в якій весь парламент фактично звинувачено в "дискредитації роботи Президента та уряду". Такі скандали не зміцнювали авторитет України в світі й не додавали авторитету новій владі в очах наших громадян.

Випад уряду проти парламенту з новою силою нагадав про те, як назріла конституційна реформа для української влади. Саме з неї і починається реальний перехід суспільства до демократії – політичної, економічної, соціальної. Але політичній реформі противилася Юлія Тимошенко, проти неї протестувало бізнесове оточення Ющенка і підштовхувало до цього самого Президента. Їх цілком влаштовувала необмежена влада.

Бікфордовим шнуром, який здетонував конфлікт між Президентом і громадською думкою, стала доволі неприваблива історія з його сином Андрієм. У липні 2005 р. інтернет-видання "Українська правда" опублікувало низку статей під назвою "Андрій Ющенко, син Бога?". Пристрасть недавнього школяра, а нині студента-третьокурсника до розкошів і до шику вражає. Та все ж головний фігурант і головна жертва цієї історії нова українська влада. Адже багаті забави президентського дитяти у нічних клубах, дуже дорогі іномарка і мобільний телефон, розкішна окрема квартира в преміум-домі, казкові заробітки дев'ятнадцятирічного юнака можуть розглядатися як своєрідний хабар Президентові. А народ потроху звикає до прірви між своїм животінням і шикуванням знаті та її дітей. Тож було дуже важливо, які уроки винесуть з усього цього і Президент, і влада взагалі.

Ось, наприклад, що пише Слободан Мураховський із Чернівців: "Події, пов'язані з Андрієм (а забути їх не можна), похитнули віру у Віктора Андрійовича в серцях простих людей, його численних прихильників. Гнітюче враження залишилося після його прес-конференції з цього приводу, на якій він, захищаючись, вживав словечка, які ми до цього чули хіба що з уст Януковича – "кілер", "морда" й т. п. Нам не треба розповідати, як Президент виховує своїх дітей, нам хочеться, щоб вони жили, як живемо ми, пересічні українці, – чесно, скромно, зважаючи на економічний стан держави" [3].

А скільки гіркоти і сарказму з цього приводу в листі інваліда Великої Вітчизняної війни першої групи Павла Рудика із села Михайлівка Бершадського району Вінницької області: "Син глави держави Андрій їздить на авто за 800 тисяч гривень, ходить по ресторанах, де п'є вино вартістю 6 тисяч гривень за пляшку. От я і подумав: якщо у Ющенка такий багатий сімейний бюджет (а він, ставши Президентом, узяв під опіку й мене, інваліда війни), нехай би винайшов кошти, щоб купити для мене автомобіль "Таврія", бо мій "Запорожець" – ровесник його сина – за 19 літ геть зносився. Це недорого обійдеться президентській сім'ї – всього три пляшки невипитого Андрієм вина. А я, 80-літній інвалід, який на війні втратив ногу, матиму чим поїхати до лікарні. Будьте великодушні, Вікторе Андрійовичу, а ти Андрію, побережи своє здоров'я: за рахунок невипитих трьох пляшок зроби мені велику послугу, яку я напевно заслужив" [4].

Відомий конфлікт Ющенка з пресою у зв'язку з панськими замашками його сина так до кінця суспільством і не осмислено. А осмислювати є що. Президент-мільйонер відкрито відстоював право сина (а це треба читати – владної знаті та її нащадків) шикувати, пити, гасати, порушувати правила руху, тобто фактично ігнорувати закон, тільки тому, що у нього є гроші, багато грошей.

Головне ж – те, що устами Президента говорила вульгарна, ненаситна влада безкарного, аморального бізнесу. Ось де в концентрованому виразі заявило про себе препохабіє союзу влади і капіталу. Вся поведінка, весь стиль правління нового Українського президента, який, до того ж, увірував у власну непогрішність, вказують на його занадто велику залежність від великого бізнесу, який, охоплений вовчим апетитом, тягне його в свої корупційні сіті, у нові й нові переділи, у здачу прибуткових державних підприємств у їхні загребущі руки.

Віктор Андрійович, ставши главою держави, не особливо дружить із законами і основним із них – Конституцією. Така зневага до закону і права раз у раз породжувала в суспільстві скандали, пов'язані з іменем уже нового Президента. Ющенко дозволив собі говорити з журналістами зверхньо, у менторському тоні, перебиваючи “незручні” запитання. У нього не виробилася звичка поважати людей та їхній час. Притчею во язицех стали постійні спізнення Президента на заходи, які він скликає сам. Всім цим Віктор Андрійович руйнує не тільки особистий моральний образ, а й образ влади, яку він уособлює.

Ющенко так і не виконав своєї обіцянки відокремити бізнес від влади. І двічі кум Порошенко, і кум Червоненко, і Жванія, і Мартиненко, і ще добра дюжина з його команди як були в бізнесі, так і є. Та й решта представників великого бізнесу другої хвилі теж або вже стали, або стають новими олігархами. Нова влада ще сильніше, ніж за Кучми, зрослася з бізнесом. З бізнесом, на жаль, не тим, що творить і будує, а з тим, що все розтягає і грабує.

Безмежне бажання президентського оточення (до речі, як і хитрішого, прем'єрського) до переділу власності призвело до глибокої політичної кризи. Найближчі соратники, зокрема колишній держсекретар Олександр Зінченко, обвинуватили вищих посадовців держави в корупції та хабарництві. Президент відправив у відставку уряд на чолі з Юлією Тимошенко, а також секретаря РНБО Порошенка і голову СБУ Турчинова. Пішли у відставку за власним бажанням Олександр Зінченко та Микола Томенко. Виникла так звана урядова криза, бо була розбалансована система: Президент – Кабінет міністрів – Верховна Рада.

Ці події потрясли Україну. Але загалом всі відставки були зустрінені в суспільстві схвально: "Рядились, як пави, кричали, як гави – разом мали і розлетітись" [5].

Системний політичний конфлікт завдав серйозної шкоди репутації і Президента, і всієї владної команди. Найболючіше, що в тисячах і тисячах людей похитнулася віра в завоювання Майдану. І тут головним аргументом повинні стати рішучі дії з виправлення грубих політичних помилок, що, як і раніше, завдають шкоди репутації держави. Цих помилок можна було уникнути і менше зашкодити Україні, якби Президент прислухався до критики, яка звучала, зокрема, і зі сторінок "Сільських вістей".

Результативність. Читацька пошта засвідчує, що публікації "Сільських вістей" в цілому і зокрема Івана Сидоровича Бокого з приводу непростих поворотів політичного процесу попадають у больові точки, які хвилюють багатьох українців. Ось що вони пишуть у своїх листах до редакції [6]:

Марко Маркович із штату Огайо (США):
"Пане Бокий!

Без перебільшення скажу, що для мене ви є найкращим публіцистом. Ви не тільки говорите правду про селянина й українське життя, а й любите мову народу. З ваших публікацій я вчуся українським прислів'ям й народній приказці. Звертаюся до вас як до народного депутата. Зробіть усе, щоби земля залишалася в руках держави, а значить, і народу".

Василь Сокол із смт. Шишаки Полтавської області:
"В статтях Івана Бокого відчутне палке бажання автора чесно служити нації, народові, суспільству. Я дуже хотів би, щоб з цими публікаціями особисто ознайомився наш Президент і вникнув у глибину слів, мовлених на його адресу. А тоді визнав, що деякі його кроки далекі від сподівань народу, тих людей, що багато днів мерзли на майданах. Дуже й дуже хочеться, щоб через деякий час народ не назвав нову владу антинародною. Саме цим прагненням і перейняті публікації І. Бокого. Його критика дій нової влади не руйнівна, а зодча, спрямована на творення сильної, правової, багатої держави".

Вадим Олексійович Лихвар із смт. Чабани Києво–Святошинського району Київської області:
"До глибини серця схвилював мене діалог у Вашій газеті двох небайдужих українців – Марка Марковича з Онтаріо (США) і нашого народного депутата – соціаліста Івана Бокого "Недопустимо торгувати землею і мовою". Йдеться про два крила однієї й тієї ж загрози Україні – можливий розпродаж землі, на якій віками стояла і стоїть наша нація, і відмирання кореня нашого народу – мови. Статті Івана Бокого іскряться всіма багатствами українського слова. Ось це реально "не вмерла Україна"!

Віктор Дворецький із Літинського району Вінницької області:
"Не перестаю захоплюватися публікаціями Івана Бокого в "Сільських вістях". Щоразу переконуюсь: немає в державі такої відважної газети, як ваша, і немає журналіста, сильнішого від Івана Сидоровича. Як же здорово й гідно він обстоює інтереси селянства, турбується, щоб в державі панувала правда і право, як кожним своїм душевним порухом піклується про людей і працює задля людей, прагнучи робити їм тільки добро. Спасибі ж йому велике-превелике."

Але є й листи, автори яких висловлюють незгоду з тим, що Іван Бокий критикує Ющенка і Тимошенко. Тут поки що спрацьовує психологія моменту. Читачі надто звикли до того, що критика – це знищення людини. Демократія диктує інший підхід, інші норми суспільної моралі.

Як журналіст і політик Іван Бокий підтримує і Президента, і Прем'єра в головному і вирішальному – побудові держави. Але професія політичного журналіста така, що він мусить вдаватися до політичної аналітики, а вона не залишає місця для похвал за реальними результатами роботи державців і урядовців. І, як свідомий учасник будівничого процесу, в міру свого розуміння і досвіду, змушений виправляти нову владу. Відкрито і чесно. І найпродуктивнішою реакцією на це було б виправлення помилок.

Без критики, без вимогливості суспільства будь-яка влада стає непідконтрольною народові, плодить помилки за помилками, сходить з рейок демократії на путівець авторитаризму.

Висновки. "Сільські вісті" відзначаються активною життєвою позицією, ніколи не обминають гострих кутів і проблем, що їх народжує життя, сама дійсність. Публікації газети завжди актуальні й злободенні. Газета захищає інтереси народу послідовно й непохитно. Її критика дій нової влади не руйнівна, а зодча, спрямована на творення сильної, правової, багатої держави.

В якості головного висновку, загальної характеристики газети можуть слугувати рядки з листа читачки із Конотопського району Сумської області Лідії Петруні:
"Доброго дня, дорогі мої сільськовістяни! Так я здороваюсь із вами тричі на тиждень (а колись і частіше!) майже 35 років! Гарна моя, бунтівна, по-селянському мудра й нескорена газето! Допоки й житиму, не розлучуся з тобою, бо ти для мене – все. Довго-довго вірою і правдою служи своєму народові, і хай ніякі темні сили не перешкоджають тобі в цій святій справі! З роси й води і ніякої біди!"[7].

Проведений аналіз повністю підтверджує слова народного депутата України, голови редакційної ради газети "Сільські вісті" незмінного її керівника впродовж 32-х років Івана Васильовича Сподаренка:

"Слова "правда" і "справедливість" на нашому прапорі ніколи не потьмяніють, хоч би якою була влада. Бо "Сільські вісті" служать не владарям, а народові України" [8].



1. Карпенко О., Біленко В. "Сільським вістям" – 85! // Сільські вісті. – 2005. – 12 берез.

2. Бокий І. // Сільські вісті. – 2005. – 5 січ.; 11, 13, 24 трав.; 7, 16 черв.; 1, 12, 15, 19, 21 лип.; 2, 5, 11 серп.; 9, 13, 20 верес.

3. Вірю в майбутнє твоє, Україно // Сільські вісті. – 2005. – 1 верес. – (Наша пошта. Рядки з листів).

4. Три пляшки – на "Таврію" // Сільські вісті. – 2005. – 7 верес. – (Наша пошта. Наболіло!).

5. Бокий І. Перекрій бандерії чи нове обличчя влади? // Сільські вісті. – 2005. – 13 верес. – (Події і версії).

6. Ми всі – за диктатуру закону. – (Наша пошта. Рядки з листів); Бокий І. Недопустимо торгувати землею і мовою. – (З неособистого листування); Лихвар В. Тільки соціалісти захистять і землю, і мову. – (Відгук); Не згортаймо помаранчеві знамена. – (Наша пошта. Рядки з листів) // Сільські вісті. – 2005. – 14 лип.,; 12 серп.; 16, 22 верес.

7. Себе врятуєм від пітьми лиш тільки ми! // Сільські вісті. – 2005. – 18 серп. – (Наша пошта. Рядки з листів).

8. Карпенко О. "Сільські вісті" святкували // Сільські вісті. – 2005. – 18 берез.

Немає коментарів: