Критика соціально-політичного устрою Наддніпрянщини

Почапська О.І.
КРИТИКА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ НАДДНІПРЯНЩИНИ У САТИРИЧНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ
1917-1921 РР.
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГАЗЕТ ПОДІЛЬСКОЇ ГУБЕРНІЇ)


Проблема дослідження інтерпретаційних особливостей сатирично-публіцистичних жанрів української преси стала предметом зацікавлення багатьох дослідників, серед яких варто відзначити Л.Сніцарчук „Сатирично-гумористична преса Галичини 20-30- рр. ХХ століття” [13], О.кузнецову „Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі” [6], А.Капелюшного „Сатиричний журнал „Червоний перець” [3], Р.Рахманного „Сатира — дзеркало істини” [8], І.Крупського „Регіональна українська преса на західноукраїнських землях у період Першої світової війни”[5].
Проте усі ці дослідження відтворюють реально існуючу картину лише частково: аналізується або лише регіональна преса першої половини ХХ століття, або західноукраїнська, починаючи з 80-х рр. ХХ століття.
Мета нашого дослідження — доповнити існуючу на сьогоднішній день картину історичного розвитку сатиричної публіцистики Наддніпрянської України 1917-1921 рр.
ІІІ Універсал Центральної Ради (7 листопада 1917 р.) твердить, що Українська Народна Республіка окреслюється межами Наддніпрянщини і „включає 8 губерній: Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську, Таврійську” [4, 363]. Події національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. найгостріше торкнулися саме Подільської губернії, оскільки вже у 1918 році Центральна Рада змушена була покинути центр і мігрувати у більш віддалені, але з вигідним геополітичним розташуванням куточки України. Найзручнішим містом в цьому плані виявився Кам’янець-Подільський, котрий фактично і став столицею Української Народної Республіки.
Таким чином, предмет нашого дослідження становить преса, що виходила друком упродовж 1917-1921 рр. на території Подільської Губернії.
Безпосередніми наслідками лютневої революції 1917 року для України, як зазначає Бойко О.Д., були „посилення політичної боротьби; вихід на політичну арену широких народних мас; перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя; зростання ролі політичних партій; зміцнення суспільних настроїв вліво; паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового Уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний аспект, та Центральної Ради, у роботі якої надавалась перевага вирішенню питань національного розвитку” [1, 282-283].
Подальший розвиток громадянської війни в Україні у другій половині 1919 — першій половині 1920 рр. мав низку особливостей:
- по-перше, це значна кількість претендентів на владу в українських землях;
- по-друге, це „різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін [1, 314];
- по-третє, і, на нашу думку, це мало найбільший вплив на соціально-політичний устрій України, — відсутність військово-політичної сили, яка б домінувала упродовж тривалого часу на території України.
За таких обставин досить логічним є те, що провідним виразником і віддзеркалювачем подій національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. були друковані засоби масової інформації.
Тогочасну сатиричну публіцистику на теми соціально-політичного життя України можна умовно поділити на декілька груп джерел:
1. Твори українських письменників, що друкувалися на шпальтах регіональних та центральних газет (сюди ж варто віднести і твори анонімних фейлетоністів). 2. Сатиричні статті, зауваження, гноми, написані працівниками редакції. 3. Сатирична кореспонденція пр окремі події суспільно-політичного життя України.
Найяскравіше усі ці групи представлені у таких газетах Подільської губернії, як: „Козацький голос” (м.Вінниця), „Народна воля” (м.Київ-Кам’янець-Подільський), „Наш шлях” (м.Кам’янець-Подільський), „Подольськая мисль” (м.Кам’янець-Подільський) тощо. Звичайно, існувала вузько направлена преса, основним матеріальним наповненням якої були твори виключно сатирично-гумористично-публіцистичного характеру. Але, на нашу думку, саме „випадкові” твори, котрі друкувалися в різножанрових газетах найповніше і найоб’єктивніше віддзеркалюють соціально-політичний устрій Української держави.
У 1917-1921 рр. найпоширенішим був фейлетон, оскільки саме цей жанр дає надзвичайно широкі можливості у завуальованому зображенні найгостріших недоліків у діях тих чи інших привладних структур майже без ризику бути викритим.
Сатирично-публіцистичні жанри, основним завданням яких була критика соціально-політичного устрою, тематично поділялися на такі групи:
1. Україна на міжнародній політичній арені. Внутрішньополітичне життя України. 2. Життя українського народу на території України. 3. Більшовицьке „світле майбутнє”. 4. Роль особистості у творенні держави.
Зазначимо, що у різні періоди, на різних етапах перебігу національно-визвольних змагань популярність тієї чи іншої групи зазнавала значних коливань.
Так, після лютневої революції 1917 р. і аж до початку 1918 р. найчисельнішими були перша і четверта групи.
У газеті „Подольская мисль” (1918) зустрічаємо „фейлетонъ со скобками” „Миръ грядетъ”.
„Стоимъ у мирнаго предверыя
И ждемъ конца мы всей душой.
(У Шельды бьется кавалерия,
И танки вновь вступили въ бой)
Вильсонъ кричит о перемирии,
И всђ вторятъ за нимъ [Текст втрачено]
(Англо-французы стали в мирђ
Хозяевами лиш вчера).
...Одни въ Гаагђ собираются,
Другие в Брюссель лиш л... [Текст втрачено]
(У Пилявы битва продолжается,
Убитых много, говорятъ).
Вильсонъ засыпанъ, гордый [Текст втрачено]
Из-за него весь миръ в тискахъ.
(Войска у Меца подъ вородами
Стоятъ съ оружиемъ въ рукахъ)…” [7, 2].
Насправді, на міжнародній політичній арені Українські землі розглядалися як привабливий і надзвичайно ласий шматок, і все світове товариство марило Україною як безцінним сировинним додатком.
Паралельно з цим, і швидше навіть як продовження цієї теми, постає питання: що може зробити кожен, щоб підняти Україну з колін? Серед фейлетонів, націлених на з’ясування ролі особистості у житті суспільства, знаковими є „Сказка-быль” [12, 4], „Они уходять” [11, 4], „Добрый геній” [2, 2], „На подвигъ” [9, 2] та ін.
Якщо в перших двох зображено збірний образ українського народу („Сказка-быль” — образ могутнього багатиря; „Они уходять” — образ могутнього воїна, котрий зазнав поразки), то у фейлетонах „Добрый геній”, „На подвигъ” ми зустрічаємось із окремим людьми, котрі прагнуть і можуть творити історію самотужки.
„Предо мной стоитъ юноша…
Глаза его горятъ лихорадочнымъ блескомъ: в нихъ так много рђшимости и отваги.
— Затра я иду туда! — говоритъ он мнђ, и его лицо дђлается таким свђтлымъ. — Туда, куда зоветъ меня любимая родина, куда зоветъ долгъ...” [2, 2]. Такими словами починається розвиток дії фейлетону „Добрый геній”. Далі, у формі оприлюднення чужого рукопису подається історія цього молодого чоловіка, котрий жертвує своїм життя за власну державу, тим часом уряд, який приходить до влади, страчує його родину.
З 1918 р. і аж до 1921 р. популярності набуває друга група.
Так, у фейлетоні „Хаймола Єгипетська” [хаймола — чай] (газета „Наш шлях”) читаємо таке: „Якось по вечері дитина розлила пляшечку „чаю” на білу скатертину і вимазала собі руки і головку.
Глянув я, аж на скатертині величезна пляма, а руса головка дитини зробилась перистою...” [15, 2].
Після невдалої спроби вивести пляму зі скатертини, чоловік запропонував дружині спробувати чай у якості фарбника: „Додумався. Взяв тай намочив всю скатерть в „чай”.
— А подивись, жінко, як тобі подобається цей крам.
Можна що-небудь пошити...” [15, 2].
Провівши ще декілька досліджень, чоловік дійшов висновку, що „Хаймола Єгипетська” — не тільки відмінний барвник для тканини, алей надзвичайно якісно може замінити чорнила, а також зафарбовує сивину.
Безумовно, автори фейлетонів винуватили не тільки окремих „підприємливих” громадян, а й весь український народ, оскільки він сам дозволяє обдурювати і використовувати себе.
Трішки з іншого боку до цієї ж проблеми підходить автор фейлетону „Чудо в Кані Подільській” (газета „Наш шлях”).
Починаючи оповідь з біблійного чуда Ісуса Христа (перетворення води на воду у Кані Галілейській), автор підводить поступово до більш прагматичного „чуда” „матеріялістичного” віку.
„На станції Кам’янець перетворилася на воду цистерна олеонафту... Чудо це більше заслуговує уваги, що урядовці матеріальної служби, починаючи з Начальника Матеріяльної Служби О. — надзвичайно чесні люди.
Такий по крайній мірі, дає висновок про них і про себе сам п. О. ... Ergo підробки ніякої не може бути. — Це справжнє чудо” [16, 2].
Починаючи з 1919 р. до другої групи приєднується третя. Все більшої популярності набуває тема більшовицького „світлого майбутнього”. Ця тема відзначається своєю надзвичайною різножанровістю і різносюжетністю. Часто сатирики не тільки іронізували над словами „світле майбутнє”, але й намагалися накреслити приблизний план виходу із цієї ситуації.
Наприклад, у фейлетоні „Старая история” (газета „Вісті”) читаємо:
„По примеру прошлых лет,
Если в кассе денег нет,
Истощается бюджет,
Выход есть и есть сонет:
Но обдумать надо тонко,
Гонят в селах самогонку,
Водка, спирт хотя и гибель,
Но казне большая прибыль...
...Под луной ничто не ново:
Мужичок продаст корову
И в шинке загонит хату,
Итог... казна была богата” [14, 4].
Надзвичайно поширеними у цій групі були сатиричні прислів’я і приказки, гноми та інвективи:
„Казав большак „мануфактура”,
тай збрехав собача шкура” [10, 4].
„Була „комуна”, а насправді —
Кому на, а кому й ні” [10, 4].
„Бреше, як большовик” [10, 4].
„Дав, як Москва мануфактури” [10, 4].
„Заробив, як большовик на комуні” [10, 4].
Отже, найпоширенішим жанром сатиричної публіцистики у 1917-1921 рр. був фейлетон оскільки саме цей жанр дає надзвичайно широкі можливості у завуальованому зображенні найгостріших недоліків у діях тих чи інших привладних структур.
Сатирично-публіцистичні жанри, основним завданням яких була критика соціально-політичного устрою, тематично поділялися на такі групи:
1. Україна на міжнародній політичній арені. Внутрішньополітичне життя України. 2. Життя українського народу на території України. 3. Більшовицьке „світле майбутнє”. 4. Роль особистості у творенні держави.
Залежно від розвитку подій національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., популярності почергово набували усі групи. Так, з 1917 до початку 1918 року найчисельнішими були перша і четверта групи; з 1918 до 1921 — друга група, а з 1919 року до неї приєдналася третя.
Література
1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К., 1999. — 568 с. (Гаудеамус).
2. Добрый геній // Юго-Западный край. — 1917. — сентябрь. — 4 с.
3. Капелюшний А. Сатиричний журнал „Червоний перець”. — Львів, 1986. — 144 с.
4. Кормич Л.І., Балацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХІ століття: навчальний посібник. — Х.: ООО „Одісей”, 2001. — 480 с.
5. Крупський І.В. Регіональна преса на західноукраїнських землях у період Першої світової війни // Пам’ять століть. — 2004. — № 2-4. — С. 175-185.
6. Кузнєцова О.Д. Засоби й форми сатири та гумору в українській пресі. — Львів: Видавничий центр університету ім. Івана Франка, 2003. — 250 с.
7. Миръ грядетъ // Подольская мысль. — 1918. — № 73. — 4 с.
8. Рахманний Р. Сатира — дзеркало істини // Сучасність. — 1975. — Ч. 10. — С. 45-53.
9. На подвигъ // Юго-Западный край. — 1917. — сентябрь. — 4 с.
10. Нові приповідки // Селянська громада. — 1919. — 22 червня. — 4 с.
11. Они уходять // Подольская мысль. — 1918. — № 8. — 8 с.
12. Сказка-быль // Подольская мысль. — 1918. — № 6. — 4 с.
13. Сніцарчук Л.В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30 рр. ХХ ст..: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості. — Львів, 2001. — 240 с.
14. Старая история // Вісті. — 1921. — 12 квітня. — 8 с.
15. Хаймола Єгипетська // Наш шлях. — 1919. — 24 грудня. — 2 с.
16. Чудо в Кані Подільській // Наш шлях. — 1920. — 1 квітня. — 4 с.