Кам"янецька преса 1917-1921 рр.

О.І.Почапська УДК 070 „1917-1921” (477.43-25): 82-92
Кам’янецька преса 1917-1921-х років як виразник національної ідеї



Події 1917-1921-х спричинили бурхливий сплеск національної самоідентифікації українського народу. В цей період послабився цензурний тиск на пресу. Саме тому в цей час ЗМІ стали основним виразником національних настроїв та ідей.
Проблемами дослідження української преси цього періоду займалися Левандовський В. „Україна в геополітичній концепціях першої третини ХХ століття” [8], Капелюшний А.О. Виникнення і розвиток української радянської сатиричної публіцистики” [7], Бабишкін О.К. Боротьба за реалізм в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття (за матеріалами преси)” [1], Ігнатієнко В. „Українська преса (1816-1923 рр): Історико-бібліографічний етюд” [6].
Проте, досліджуючи всеукраїнську періодику, вчені залишають поза своєю увагою так звану „периферійну” пресу. А між тим у період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. окремі провінції опинялися у вирі політичного і культурного життя України. Знаковою у цьому плані вважаємо саме Наддніпрянську Україну, окремі губернії якої перебували у бурхливому вирі воєнно-політичних дій.
Кам’янець-Подільський 1917-1920-х років був епіцентром національно-визвольних змагань. Тут вирувало життя. Через Кам’янець, та й через усе Поділля, в ті роки „безладними хвилями перекочувалися війська та юрми біженців, влада в місті мінялася раз по раз: його посідали то німецько-австрійські частини, то українські, то польські, то більшовицькі” [12: 455]. Так, у лютому 1918 року в Кам’янець-Подільський повернулися війська УНР, що раніше були витіснені більшовиками. В січні 1919 року військам Директорії вдалося придушити черговий більшовицький збройний заколот. Проте другого лютого уряд УНР змушений був залишити Київ, а десь через місяць — Вінницю. В наслідок цього численні урядові установи перемістилися до Кам’янця. І місто фактично стало столицею політичного життя України.
Упродовж громадянської війни вплив більшовиків на українців був неістотним і охоплював лише невелику частину бідноти, чия політична свідомість і відчуття самоідентичності були слаборозвинені. Лише під кінець громадянської війни, коли уможливився прихід до влади якісно нових людей, вплив українців у партії зробився помітним. Проте український націоналізм мобілізуючої сили в тих умовах не мав і не міг мати, бо відставав від дійсності приблизно на півстоліття і був безпорадний у політичному відношенні та наївний, не являючи тому загрози. „Наростання революційних українських національних сил ішло не по лінії реставрації й гальванізації бувших політичних партій, що не витримали іспиту, не по лінії руху назад, а по лінії руху вперед. По новій лінії...” [2: 419]. Найяскравіше це наростання відбивалося саме у періодиці.
Серед загальнополітичних видань, що формували національну думку, чи не наймасовішом був тижневик „Новини” (1916-1922 рр.). Так, у газеті „Новини” за 29 червня 1918 року в розділі „нові приказки” зустрічається таке: „Український козак знає, що він бореться за визволення трудящого селянина та робітника” [9: 4]. Ми бачимо, що український народ в цей період окреслює своє походження від славного героїчного минулого українського козацтва, підкреслюючи власну спроможність розібратися у круговерті політичних подій більшовицької революції на українських землях.
Досить часто у якості виразника національно ідентифікуючих факторів газетярі використовували збірні билинні образи. Так, у газеті „Подольская мысль” (1918 р.) на честь перемоги військ УНР у рубриці під назвою „Маленький фейлетон” було надруковано „Сказку-быль”, в якій велася мова про великого багатиря із надзвичайною силою — „Тряхнет плечами — все живое с ног валится, заговорит — к земле дубы вековые клоняться, закричит — дубы с корнем от крика того вырываются, по земле будто ураган несется...” [11: 4]. Але тихим і добрим був той богатир — всі його ображали, використовуючи його силу, до сьомого поту його заганяли. А по роботі сковували цепами і заливали йому в горло „живу” воду. Проте одного дня не витримав богатир цього знущання: „Рванулся богатырь, разорвал он вековые цепи, скинул с плеч своїх плем’я карликовое, нечестивое. Кого ногами растоптал, кого криком своїм умертвил, а кого в щели, дыры темне загнал...” [11: 4]. У цій казці відображено усвідомлення українським народом своєї спокійної незламності й багатирсьської міці. Варто зазначити, що цей повільний український богатир знайшов своє втілення (у якості національно ідентифікуючої особливості) у публіцистиці Володимира Олександровича Яворівського: „Одні кажуть, що ми занадто повільні, ба, навіть ледачі... Таки повільні, бо великі...” [14: 23].
Досить часто, як вже зазначалося вище, отаке яскраве розмаїття іносказань і недомовленостей газетярі розбавляли віршами, в яких прямо чи опосередковано (найчастіше опосередковано) поети виражали своє ставлення до суспільно-політичних подій України, загалом, і міста, зокрема, та закликали читачів до боротьби з іноземними поневолювачами, беручи курс на самостійність і незалежність УНР та проголошуючи пророцьке бачення світлого майбутнього. Особливо активно в цей час друкувався Володимир Свыдзінський. І хоча перважна більшість літературознавців закидають йому цілковиту аполітичність, умілий редакторський підбір статтей створював надзвичайно сильний ефект політичної прокламації навть для медитативної лірики, що поміщалася посеред отого підбору. Так, наприклад, у тому ж таки „Житті Поділля” (№9, 1918 р.), поміж повідомленнями про склад нового уряду УНР та аналітичними статтями, у яких видеться мова про успіхи та невдачі УНРівських армій, зустрічаємо вірш (чи не єдиний із підписом „В.Свідзінський”) „Вже близько день”
„Вже близько день. Сховався місяць.
Здрігнувсь жахливий сон.
Краса небес, провісник сходу,
Палає Оріон.

Боєць потужний, над землею
Простяг він ясний меч:
Загин усім, хто ворог дневі,
Кому жадана ніч.

Нове життя в бою спалахне,
Жртов воно жада,
Лиш блисне промін, — кров гаряча,
Поллється, як вода.

Тоді лиш, визволена з пітьми,
Обмитая в крові,
Зростить земля і цвіт незнаний
І дасть плоди нові...

Але поволі гаснуть зорі;
Золотистий світ замрів
На краї неба тихий вітер
Дерева розбудив.

Погас і оріон могутній
В уборі бойовім.
Одна лишень зоря сіяє
На небі голубім.

О, ні, не буде кар і помсти
І не проллється кров:
В очах зірниці світової
Любов, одна любов!” [3: 4].
Важко назвати цей вірш політично спрямованим, але той контекст, в який редактор газети поставив його, зробив його поетичним закликом до боротьби із „чорними” силами — Україною мають правити українці. Саме в цих словах (чи, коли хочете, прокламаціях, закликах) знаходять своє втілення ідеї тих національних сил, які Сталін пізніше назве „мєстний украінській націоналізм”, вбачаючи в ньому „наібольшую опасность” [2: 418].
Попри такі яскраві заклики ЗМІ до націоналізації українського народу, свобода слова, яку, скажімо, у Франції на той час захищав „Закон про пресу” (1881 рік) [5], у Кам’янці-Подільському була номінальною. Насправді Кам’янецькі газети досить рідко подавали матеріал, у якому був хоч якийсь натяк на будь-який прояв націоналізму, відкрито, замінюючи „гострі” статті фейлетонами, гуморесками чи поезією. При чому автор завжди залишався невідомим, а під творами ставилися підписи типу: „Шейнайзон”, „Начхідзе”, „Ор Лайт”, „Е.”, „ф-ц” [3; 4] і т. д.
Отже, як ми бачимо, Кам’янець-Подільський у вирі національних революції 1917-1920-х років був столицею політичних війн і баталій. Кам’янецькі періодичні видання цього періоду дають підстави стверджувати, що національні політичні сили України — явище цілком реальне. Про його реальність можна судити з масштабів і динаміки терору, що був розгорнутий проти національної самоідентифікації українського народу як повноцінної Європейської нації.
Українська художня публіцистика цього періоду зазнала величезних ідейних і методологічних змін. На шпальтах кам’янецьких газет з’являлися твори сатиричного характеру із подвійним змістом, в яких автори виражали своє ставлення до влади та її політичних курсів, закликали громадян до боротьби за незалежність, і, навіть попри те, що поряд із політичними „різновіяннями” серед населення існували „різновійні” політичні орієнтації, право на самоідентифікацію української нації як рівноправної політично спроможної і економічно незалежної.
Література
1. Бабишкін О.К. Боротьба за реалізм в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття (за матеріалами преси). — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. — 179 с. 2. Багряний І. На новий шлях. // Багряний І. Вибрані твори / Упоряд., автор передмови та приміток М.Балаклицький. — К.: Смолоскип, 2006. — 687 с. — (Серія „Розстріляне Відродження”). 3. Життя Поділля. — №9. — 1918. — 4 с. 4. Життя Поділля. — №11. — 1918. — 4 с. 5. Етичні засади роботи журналіста: західний досвід / Упорядник А.Лазарєва. — К.: Інститут масової інформації. — 2002. — 89 с. 6. Ігнатієнко В. Українська преса (1816-1923 рр.): Історико-бібліографічний етюд. — К., 1926. — 76 с. 7. Капелюшний А.О. Виникнення і розвиток української радянської сатиричної публіцистики. — К.: НМК ВО, 1990. — 136 с. 8. Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ ст. // Політична думка. — 1994. — № 3. — С. 58-67. 9. Новини. — 29 червня. — 1919. — 6 с. 10. Подільський край. — №22. — 1918. — 4 с. 11. Подольская мысль. — №8. — 1918. — 6 с. 12. Соловей Е. „Роботи і дні” поета. // Свідзінський В. Твори у 2 т. — К.: Критика, 2004. — Т. 1. 13. Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х років / пер. З англ.. М.Климчука. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 384 с. 14. Яворівський В.О. І засурмив янгол... — К., 1993. — Т. 1.
Summary
The article dills with the problem of artistic and artistically-publicism reflection of revolutionary events of 1917-1921th on the pages of press in the territory of Kameanets-Podilsky.
Key words: press, freedom of speech, pseudonym, implication, national consciousness.
Анотація
У статті розглядаються проблеми художнього та художньо-публіцистичного відображення революційних подій 1917-1920-го років на сторінках кам’янецької преси.
Ключові слова: преса, свобода слова, псевдонім, відображення, національна свідомість.